Глава 3

Наступив час ковіду. Всі перейшли на дистанційне навчання. Лєна частіше бувала вдома. Попри те, що вона вже була сформована як особистість, бабуся не полишала спроб вказати де вона неправа. Вона успішно відбивала всі атаки і не особливо спорила з бабцею.

Ковід пройшов досить легко, тільки втратила нюх на тиждень. Бабуся і тато теж не сильно хворіли. 

Сестра народила двійко чудових діточок. Іноді навідувала рідних, але з гостюваннями старались бути обережними, щоб не виникало ніяких питань. 

Всі готувалися святкувати 2022 рік, але в повітрі віяло війною. Оскільки містечко,в якому вони жили, було недалеко від кордону, напруження відчувалося дуже сильно. 

Карантин трохи послабили, тому Новий Рік Лєна поїхала зустрічати в гори. Всі друзі дивувались чому така красуня досі одна. Дівчина віднєкувалась і жартувала, що спочатку мусить поженити всіх своїх друзів. 

Додому повернулась в середині січня і вирішила розпланувати собі рік.

Для цього зробила собі дошку для візуалізації бажань. В центрі дошки був диплом спеціаліста. Після закінчення коледжу доучувалась в Харкові. 

Далі вона помістила картинку моря. Дуже хотілося поплавати. Так тягнуло додому, але їхати туди не збиралася, бо там вже стало чужим. Залишилися люди, які або обстоювали руський мір, або були застрашені переслідуваннями проукраїнських думок. Всі інші, незгідні, виїхали геть. Бізнес помало розвалювався, все до рук пригрібали визвалітєлі. 

Коли Лєна вирізала картинку моря, на думці був рідний дім. Вони жили в селищі Новий Світ, що біля Судака. 

Щоранку вона спускалась до моря. Свіжі хвилі мили ноги, заставляли прокинутися. Ніжний вітер гладив пасма рівного каштанового волосся, огортав соленими краплинами. На пляжі було тихо і пустинно. Мілкий пісок слухняно прогинався під ступнями. Вона любила дивитися вдалину. Особливо, коли на морі був штиль. Сонечко ще не обпікало. Пізній світанок малював все в ніжно фіолетово-рожеві відтінки. Іноді не було помітно межі між морем і небом. Здавалося, що небо відбивається у морі, а море піднімається у небо. І тільки самотні чайки зрадливо видавали де горизонт, як завжди обираючи свободу польоту. 

Гострі скелі спускалися в море. Складалося враження, що вони, наче велитенські дракони, відкусують шматки моря, а воно щохвилинно омиває їх гострі зуби. У розщіленах скель була вітрами нанесена суміш пилу та піску, яка, з часом, стала прекрасним середовищем для життя. І звідси починали рости сосни. Вони наче пазурами вчіпалися за скелі, обвивали корінням, згодом руйнуючи самі скелі. Ніякі шторми були  несрашними для цих сосен. Могутні красуні сміялися з потуг вітрів, які хотіли їх позбавити опори. 

Лєна знала кожну стежку, кожен метр пляжу. 

-Интересно, изменился наш дом?,- думала дівчина- но, пока там эти нелюди, ноги моей там не будет 

Наступним бажанням були гори. Цього року вона планувала після отримання диплому піднятись на Говерла. Вона спеціально притримала її до особливого випадку. Найвища вершина навчання - диплом асоціювався в неї з найвищою горою країни. Тому вирізала саме її.

Далі в неї були фото друзів, кілька анонсів на концерти, і в самому кінці маленьке сердечко. 

Щільний графік не давав їй місця для кохання, але іноді, спостерігаючи за закоханими серце озивалось тягнучи щемом. Ніхто з знайомих хлопців не витягував шаленого графіку Лєни, тому вони автоматично відсіювались. Маленьке сердечко в нижньому лівому куточку було нагадуванням, що варто пильніше приглядатися до оточуючих.

Тато застав її за тим, як вона причіпляла це все на стіну. Він трепетно покуйовдив волосся, обняв доню, перекинувся з нею кількома фразами і пішов до себе. 

Після смерті Анни він надломився. Його терзали думки про те, що б було якби.... Але було вже як є. А він так не хотів. Іноді він купляв великий букет ромашок і просто йшов на цвинтар. Десь біля години сидів там, а потім від нього весь вечір не можна було нічого допитатись.

Січень добіг до кінця. Наступив лютий. Минали дні. Життя плило течією....