Глава 5

Минали дні, місяці і роки. Кар'єра Олексія йшла вгору. Він став солідним майже тридцятилітнім чоловіком. Він продав квартиру і переїхав в Київ, купив більшу і кращу, купив хороше авто. Забрав Ларису в столицю. Вона обожнювала атмосферу яка була навколо. Швидко влилась в життя, також знайшла роботу.

 Трохи рідше їздив до мами. 

Мама постаріла за останній рік. Більше не могла поратись по господарстві. Тому продав корову, також поради курей. Собака, яку він дуже любив, теж померла від старості. Олексій найняв мамі жінку з села. Це була самотня жінка, яка погодилась на переїзд. Вони склали одна одній хорошу компанію. 

Тарас і Марина одружились. Марина була вагітна. В них була надзвичайно щаслива сім'я. 

Олексій і Лариса досі не одружились, хоча жили разом. Олексій зробив пропозицію ще в 2019 році, вона погодилась, але з весіллям відкладала. В 20 році був ковід і вирішили відкласти на пізніше, бо в мріях Лариси було пишне весілля. 

На початку 2021 року Олексій захворів на ковід. Ліг спати і зранку прокинувся від болю в м'язах. Тіло ломало і нило. Голова паморочилась. Він набрав швидку.

Його поклали в лікарню. Підключили до кисневого концентратора. Сил не було. Часто провалювався в стан несвідомості. Говорити не міг. Іноді Лариса питала як справи. Він відповідав короткими смс. Через 2 тижні пішов на поправку і до місяця вже вийшов на роботу. Часто втомлювався, але до пів року відновився. Минав час...

Так добіг до кінця і 2021рік. В повітрі пролітали білі сніжинки, а довкола не стихали розмови про можливу війну. 

Ставало трохи страшно, але на роботі був напружений графік, тому часу на тривожні думки не було. Тарас і Марина приїхали в гості щоб відсвяткувати Новий рік.

Побули два дні. Згадували минулі роки, будували план. На майбутнє. Січень минув дуже швидко. Перші два тижні лютого також. 

18 лютого він поїхав до мами. Мама зустріла в тривозі і роздумах що їх чекає. Олексій заспокоював казав, що все буде добре, хоча розум підказував що грядуть неспокійні часи.

Вийшов на поріг рідного дому. І так, як ніколи не хотілося покидати маму. Подзвонив до Лариси і сказав, що затримається ще на один день. Позакінчував всі справи. І вирішив їхати.

Мама тривожно спитала:

• Сину, як Лариса. За ці 6 років бачила її тільки двічі. 
• Мамо, вона має роботу,  зайнята тому не може приїхати.
• Сину, я знаю. Але дозволь мені один раз в житті тобі сказати що я думаю.
• Мамо, ти не маєш питати мене дозволу. Кажи що маєш казати.
• Дитино моя, я бачу, що вогонь в твоїх очах гасне. ти маєш все, але не маєш друга. Ти маєш жінку, але не маєш дружини. Любий синочку, не знаю скільки часу мені лишилося. Олексіє, я знаю, що ви з Ларисою давно разом, що домовились одружитися. Я ніколи тобі нічого не говорила проти неї. Але зараз хочу щоб ти добре подумав чи буде вона твоєю опорою, чи буде твоєю стіною? Можливо я не права, але серце стискається, бо бачу, що ти нещасливий. Я люблю тебе дужче всього на світі. Нічого в Бога не прошу для тебе лиш здоров'я і щастя. Будь щасливим, сину 
• Буду. Мамо, чую прийде час і буду. 

Мама перехрестила на дорогу. Провела до воріт. За нею вийшла доглядальниця, а Олексій поїхав додому.

Дорога додому зайняла багато часу, тому він мав можливість добре подумати. Згадував юні роки, як бігав за Ларисою, світа Божого не бачив.про те, як з усіх сил намагався зародити, чи вірніше сказати, заробити любов до себе. Про те, як зараз вона пропадає вечорами з дівчатами в клубах,, про те, як різко обриває розмови про дітей. Про те, що вдома він ніколи не їсть, бо вона не готує, що в хаті прибирають чужі люди, бо вона не любить. Де він прорахувався? Що він робить не так, що нема взаємності досі. Згадував як лежав в лікарні і вона жодного разу навіть бульйон не передала.

Додому прийшов вже не в настрої. Вона з подругами пили вино на кухні. Весело обмивали кістки знайомим. Він підійшов просто поцілував у лоба і пішов в ванну.