Глава 3

Поїзд повільно під'їзджав  до перону. Люди, рюкзаки і сумки утворювали колоритний потік, який перебував в постійному русі.

Нарешті зупинка. Біля вагону, в якому приїхав  Олексій з друзями не було тисняви взагалі. Вони вільно зійшли і подалися до машин таксі. Лариса оглянула довкола вокзал, щось хмикнула собі під ніс і почалась зі всіма до авто. 

-Далеко ваш будинок? ,- спитала вона.

-Так. Кілометрів з двадцять. Хочу вас попередити. Ми поїдемо в в гори. Там не дуже хороша дорога, тому я змушений взяти ось цей бобік, бо туди інше не добереться. 

Спочатку вони їхали по рівній гарній дорозі. Далі з'їхали з траси і справді поїхали по ямах. Через 10км шлях раптово почав іти поміж гори. Було трохи страшно, бо здавалося, що вони от от перекинуться.

Коли випадав дощ, дорогу дуже розвивало, тому авто яким сюди щастило добратися залишали колії. Бобік з легкістю долав усі перешкоди. І чим вище вони їхали, тим більше закладало їм вуха. Олексій не відчував такого, тому, що він тут виріс, а Лариса і Тарас з Мариною мусіли просто адаптуватися. 

І от нарешті показався дерев'яний будинок. Він стояв оточений лісом. Перед будівлею була широка галявина, де за сіткою ходили кури. Поряд була прив'язана корова, яка мирно пасла траву. Олексієві на очі навернулися сльози. Мама.... Я скоро.....

Від будинку почав стрімко наближатися собака алабай. Коли він пригнався, почав бігти поряд з машиною і голосно гавкати. Він побачив свого господаря. Машина зупинилась і всі вийшли. Всі були в захваті від поїздки. Всі, окрім Лариси. 

Вона опустила голову і пішла за Олексієм. Він ніс з собою купу сумок. І ще на плечах рюкзак Лариси. На порозі стояла мама. Маленька щупленька жіночка.  

Привітне і лагідне обличчя обрамляла ситцева біла хустка, з-під якої вибиралися пасма сивого волосся.

• Мам. Це Лариса. Моя Лариса.

Жінка лагідно усміхнулась і поклала свою зморщену руку на обличчя дівчини. 

• Доброго дня, доню
• Доброго дня-відповіла Лариса.

Далі Олексій познайомив маму з Тарасом і Мариною. 

Усі зайшли в дім.