Глава 2

На пероні була тиснява. Біля вагонів плацкарту стояли десятки людей. Ніжний світанок бадьорив усе навколо.

Поміж пасажирів шарились діти циганів шукаючи неуважних пасажирів, щоб чимось поживитись. Тарас з Мариною стояли біля вагону весело щебечучи, а Олексій стояв похмурий. До відправки залишалось менше 5 хвилин, а Лариса ніяк не з'являлась. 

На телефонні дзвінки не відповідала. Мабуть вона не поїде. В голові роїлись тисячі думок. І кожна з них боляче жалила прямо в серце. 

Марина побачила наскільки Олексієві погано і просто мовчки постукала друга по плечі. Щоб хоч якось розрядити обстановку вона почала щебетати:

• А ви знаєте щоооооо? Я ще ніколи ніколи ніколи не була в горах. І я дуже дууууууууууже хочу там побувати.

Тарас міцно пригорнув кохану:

• Ти вовка не боїшся? А якщо він тебе з'їсть?
• А ти мене від того вовка врятуєш. Шо нє?

Олексій змирився з тим, що Лариса не їде. Опершись рукою на поїзд він почав зворотній відлік. Якщо вона не прийде, то вони поїдуть без неї.

10...9...8...7...6...5...4....3.......2............1 заходимо. Вона не прийде. Провідник повірив документи і вказав де чиє купе. Оскільки VIP - купе містить тільки 2 місця, він залишився сам на сам. За стіною весело гомоніли Тарас і Марина. 

Машиніст оголосив про посадку. До відправки залишилось 2-3 хвилини. Раптом він почув знайомий голос. 

• Лариса, кохання моє, дякую дякую

Він забрав в неї з рук сумку. І схопивши на радощах її на руки заніс в купе.

До них зайшли привітатися друзі і весело погомонівши пішли до себе.

Чесно сказати, Лариса була не в дусі. Вона при кожній нагоді говорила що вона не хотіла їхати. Олексій не звертав на це уваги. Їде, значить любить. Все буде добре. 

Нарешті він познайомить її з мамою. Вона народила Олексія досить пізно. Їй було 42 роки. Батько помер невдовзі після народження дитини. Тому вона всім займалась сама. Переїхала з великого міста в гори. Поближче до природи і свіжого повітря. Квартири не продавала, жили на гроші з її оренди. Цього вистачало щоб повністю посвятити себе дитині. Тому Олексій виріс ерудованим вихованим молодим чоловіком. Знав 5 мов, закінчив школу з золотою медаллю. Вмів, здавалося б, усе на світі. 

Час в дорозі для Олексія промайнув дуже швидко. Він обійняв Ларису і вона задрімала.

За вікном пропливали міста і села, безкраї поля пшениці міняли луги і ліси. Поступово пейзаж з рівнини почав мінятися на гористий, а ще через пів години завиднілись гори. 

В душі почувся болючий щем. Попри те, що він вже 6 років жив в своїй квартирі в місті гори манили його. Сюди його тягнуло наче шнурами. 

-Лариса, глянь як красиво. Я майже вдома.