3

Метушня наступних днів зводить з розуму. 

І єдине, на що я молюся — нехай Матвій Мирославович ніколи не дізнається, з ким провів ніч у клубі. 

Досі не помітила в його погляді або поведінці чогось такого, що дало б зрозуміти-він все пам’ятає. 

Значить, ймовірність протилежного висока і не може не радувати. 

Все-таки в клубі, як і в номері було досить темно, що розташовувало до більш інтимної обстановки. 

Та й до того ж з таким бойовим макіяжем, який в той день організувала для мене Аліса, мене б і мати рідна не впізнала. Та ще й червона тоніка-подруга запропонувала, я погодилася. Тоді хотілося зробити зі своєю зовнішністю щось максимально кардинальне. 

На наступний день, стоячи перед дзеркалом, жахнулася не на жарт. Штукатурку без міцелярної води довелося змивати пів години й то під очима залишилися темні кола. Про волосся взагалі мовчу. Довелося вивалити велику суму знайомії перукарці, щоб виправити те безумство. Чи варто говорити, що від блиску і природного сяйва мого світлого волосся і сліду не залишилося? На щастя, і від червоної тоніки теж. 

Навіть заздрю Матвєєву, який перебуває в такому невіданні. Теж не відмовилася б стерти останній місяць з пам’яті. Ну або хоча б забути про сплившу інформацію. Здавалося, дізнатися хто батько дитини набагато полегшить душевні муки, але якимось чином вийшло зовсім навпаки. 

Алісі в той день так і не відповідаю, але вона сама теж не нав’язується. Ще багато чого нам належить, мабуть, щоб повернути давно втрачену дружбу. 

Хочеться вірити, що це можливо і пройшло не так вже й багато часу, але з іншого боку стаю неприємна самій собі. Адже коли у мене були стосунки й повний штиль в житті, про шкільну подругу навіть не згадувала, а тепер потребую хоча б мінімальної підтримки та знання, що не одна. 

На наступному занятті з Матвєєвим чекає черговий удар і перевірку моєї моральної витримки. 

— Сьогодні продовжимо обговорювати тему проєкту і ви дізнаєтеся з ким саме будете його вести, — ледь переступивши поріг аудиторії, заявляє Матвій Мирославович. 

Серце ухає в грудях, тому що тільки варто йому з’явиться, пам’ять грає зі мною злі жарти, підкидаючи картинки спогадів з тієї ночі. Торкання міцних і сильних долонь до оголеної шкіри, розпалених і розв’язних поцілунків… Як взагалі можна не пам’ятати половину з події, але в таких деталях відчувати ті дотики, немов він і зараз торкається моєї шкіри. 

Найсильніше зараз чіпляє факт, що під моїм серцем знаходиться наша спільна дитина. Це служить причиною того, як уважно вдивляюся в риси його обличчя і вслухаюся в тембр голосу. Ніяк не можу зосередитися ні на чому іншому і відвести погляд. Цікаво, малюк буде сильно схожий на нього?

Якщо так, то буде постійним нагадуванням про мою необачну помилку. Але варто визнати, чертовски красивою помилкою. 

— Підбір викладача буде відповідати темі роботи, щоб вам могли максимально допомогти та направити, через те, що теми будуть кардинально різні та неординарні. Ті хто хоче по-швидкому нарити інформацію в Інтернеті та по — легкому відстрілятися-бажаю удачі. На експертність вашої роботи я буду дивитися в найостаннішу чергу, тому розумні фразочки з Вікіпедії та підручників відразу залиште при собі. Тільки ваша особиста думка на ту чи іншу тему. Навіть у тому випадку, якщо воно категорично різниться з прийнятими суспільством і вченими реаліями, — починає роз’яснювати Матвій Мирославович. — Мене цікавить виключно ваш погляд і ваші думки. 

Цікавий підхід. Ймовірно, цим Матвєєв чіпляє мене як викладач. Його завжди більше цікавить те, якими думками та поглядами ми наповнені зсередини, ніж те, скільки завчених підручників зберігається в пам’яті. 

Для майбутніх психологів, вважаю, це вкрай важливо. 

Адже деякі з усіх, що сидять сьогодні тут майбутніх фахівців, навіть не мають своєї власної думки на елементарні речі.

Скворцова просять рознести листочки з темою проекту, які дістаються абсолютно рандомним чином.

«Закоханість. Звідки береться і куди зникає» — лягає на мою парту білий аркуш з красивими, виведеними чорнилом ручки, буквами.

Актуальна тема.

Настільки, що аж нудота до горла підступає. І причиною тому зараз навряд чи токсикоз.

В голові спливає початок наших відносин з Костею. Окей, дати відповідь на те, звідки береться- худо-бідно зможу. Але ось друге. Це ж потрібно самій написати про те, що все зникає в зраді?

Від одних думок про майбутнє кров холоне.

Після заняття підхожу до Матвія Мирославовича.

Мабуть, я пропустила момент, коли він називав прізвища викладачів, з якими буде вести проект студент.

— Максимова? — викладач піднімає на мене погляд і запитально згинає брови. — Ви щось хотіли? Обговорити проект, який вам дістався?

Яке хороше запитання. Звичайно хотіла б. Наприклад, дізнатися, як вивести з чергового тесту на вагітність, зробленого на ранок, другу смужку.

У його спокійне і розмірене життя ще не встигла увірватися така приголомшлива новина, як швидке батьківство. 

Та й сумніваюся, що це зміниться.

Вже я точно не збираюся розповідати, що наша випадкова ніч нагородила мене таким подарунком.

— Кожному дістався викладач, який буде курирувати та допомагати протягом роботи над проектом, Матвій Мирославович. Хто дістався мені?

— З тобою буду працювати я, — шокує, навіть не дивлячись в лист з розподілами.

Відмінно. Що може бути краще?

Здається, життя продовжує сміятися наді мною. Якби це сталося раніше, я б напевно шалено зраділа можливості вести проєкт саме з Матвієм Мирославовичем. Ще б пак. Будь-яка дівчина стрибала б до стелі. А якщо ще взяти до уваги мою любов і повагу саме до Матвєєва, так взагалі.Звичайно, як до викладача.
 

Але зараз подібна новина точно не відгукується радістю і захопленням в серці. Аж ніяк ні. Голову заповнює безліч різношерстих думок і вони не шкодуючи атакують. Як тільки можна було вляпатися у все це? Розуму незбагненно. Страх. Він відчувається особливо сильно. Дико боюся, що в якийсь момент в очах Матвія Мирославовича відіб'ється впізнавання. Зіставлення мене і тієї дівчиною з клубу. Тут же обсмикую себе.