Розділ 11. Ми це змогли.

   Наступного ранку Каміла прокинулася першою. Вона пішла на кухню, щоб приготувати собі каву. Раптом я почув, як щось гупнуло. Я швидко встав і побіг до неї. Вона лежала на підлозі, непритомна. Моє серце застигло. Я не знав, що робити.

— Каміло! — підвищеним тоном сказав я, намагаючись привести її до тями, але вона не рухалася.

   Я одразу схопив телефон і викликав швидку. Ледь тримаючи себе в руках, я чекав, відчуваючи, як паніка охоплює мене. На щастя, швидка приїхала дуже швидко, і лікарі почали її оглядати.

— Вона в порядку, — сказав один з лікарів, дивлячись на мене спокійно. — Це цілком нормальна реакція на стрес. Потрібно трохи відпочити.

   Я відчув полегшення, але все одно не міг заспокоїтися. Моя голова роїлася думками: Може, через мої жарти вона так відреагувала?

   Каміла відкрила очі і подивилася на мене з розгубленим поглядом.

— Що сталося? — промовила вона, ледь ворушачи губами.

   Я поглянув на неї і посміхнувся, хоча відчував себе знервованим.

— Ти просто перебільшила з кавою... — відповів я, намагаючись заспокоїти її.

   Каміла тихо посміхнулася, а потім подивилася на мене так, ніби хотіла сказати щось важливе. У її очах я прочитав: Я що вагітна?

— А це може бути через вагітність? — ледь вимовив я, з серйозним виразом на обличчі.

— Так, ваша дружина вагітна — спокійним голосом відповів мені лікар, і я одразу ж відчув, як щось змінюється. Це була новина, якої я абсолютно не очікував, і вона перевернула все моє життя.

   Лікарі дали нам кілька порад, виписали вітаміни і поїхали. Того дня я не пішов на роботу — взяв вихідний. Я не міг залишити її одну після такого. Моя голова була сповнена думками про майбутнє, і я не міг відійти від неї.

— Ми будемо батьками, — прошепотів я, коли ми залишилися наодинці.

— Так, ми будемо, — відповіла вона, тримаючи мене за руку, і я відчув, як серце затріпотіло від щастя.

   Ми зателефонували нашим батькам і поділилися цією чудовою новиною. Вони відреагували дуже емоційно.

— Ого! Це ж просто неймовірно! — сказав мій батько. — Вітаємо вас!

— Ми так раді! — додала мати Каміли. — Приїжджайте до нас, у нас є місце для вас!

   Ми вирішили поїхати до них. Виявилося, що Каміла була вже на 15 тижні.

— Я здогадувався... — сказав я, коли ми сіли в машину, щоб вирушити до батьків. — Але чому ти мовчала?

   Каміла посміхнулася, поглядаючи на мене.

— Можливо, хотіла зробити сюрприз — її очі блиснули, і я відчув, як вона насолоджується моментом.

   Це був такий важливий момент для нас. І, хоч я й був зляканий, я почувався таким щасливим. Тепер ми були разом, і все буде добре.

   Через дев'ять місяців народилися ви, наші маленькі янголятка.

— Ухти, але я ж перший народився, так татко? — з усмішкою запитав син, підморгнувши.

— Так, синку, ти перший народився, — відповів я, обіймаючи його.

— То я старший брат? — запитав він, з піднесеним тоном, наче сам собі підтверджував це.

— Звісно, але навіть якщо ти народився б другим, ти все одно маєш захищати свою сестричку, — сказав я серйозно, дивлячись йому в очі.

— Ех… поняв, — зітхнув він, хмикнувши, і втупився в підлогу.

— Чому так важко вздихаєш? — здивовано запитав я, помітивши його похмуре обличчя.

— Прийдеться до Васьки іти і розбиратись, а то він мою сестричку за косічки трогає! А я ж її брат! — радісно відповів він, піднявши кулаки в уявному бою.

— Молодець, синок, — сказав я, посміхаючись, і обійняв його, адже був дуже радий за його рішучість.

   Ми з Камілою перезирнулися й, усміхаючись, відчули, що все, що ми пройшли разом, тепер знайшло справжнє значення. Наша історія — це не просто кохання двох людей. Це про сім'ю, що ми створили, про довіру, підтримку й теплоту, яку ми зберігаємо один для одного.

   Попереду було ще багато пригод, сміху й, можливо, навіть невеликих суперечок, але зараз ми були щасливі саме тут і тепер, у цей простий, тихий момент удома. І, дивлячись на наших дітей, я знав: вони продовжать нашу історію, як нову казку, яку ми писали разом, — день за днем, серцем до серця.

Від автора:

   Всім привітик!

   Сподіваюсь, що ця історія вам сподобалась.

   Я дуже старалась над цією історією, адже головний герой (Марк), з яким я познайомилась уві сні, мені дуже сподобався, і саме тому у мене виникло бажання продовжити цю історію, хоча б у такому вигляді.

   Бажаю вам усім, щоб і ваші відносини були такими ж міцними та довготривалими, як у Марка та Каміли.

   З любов’ю, ваша Настік!