22 грудня деяка група наших працівників плавала на яхті, аж раптом над ними скупчилися хмари і почалася гроза. Почалася паніка, але ти надіялася, що все буде добре. Коли більшість евакуювалися з яхти, ти бачила що на всіх не вистачить кіл. Ти віддала своє коло Хоа, вона почала говорити щоб краще я спустилася на колі, але я відмовилася.
Раптом директор кидає коло, ти збираєшся стрибнути, але ти тремтиш від холоду і страху. Зрештою ти стрибнула. Розплющивши очі ти бачиш що все гаразд і ніхто не постраждав, ти починаєш усміхатися крізь сльози які течуть з твоїх очей.
Ти піднімаєшся на причал і дякуєш директору за спасіння, до тебе підбігає Хоа і з заплакали очима дивиться на тебе і починає обнімати та не хоче відпускати. Директор запитав в Хоа чи в неї все гаразд, а вона лише кивала і угукала.
Коли Хоа пішла, директор запитав як у мене справи, я відповіла, а він лиш глянув та усміхнувся. Він сказав що дасть мені 3 дня відпустки і попросив закрити очі. Я закрила, і відчула, як він взяв мене на руки і кудись поніс..