-5-

Я прокинулась від ніжних поцілунків Максима, якими він намагався мене розбудити, і від горілого запаху, який стояв на всю квартиру. 
- Прокидайся, сонька, ти ж не хочеш весь день провалятися у ліжку?
Я неохоче відкинула ковдру, і подивилася одним оком на Максима.
- Ще п'ять хвилин, і встаю.
- Мені здається, твій сніданок тебе вже зачекався.
Піднявшись на лікті, я окинула оком кімнату. Промені весняного сонця, яскраво пробивались через вікно, пускаючи сонячних зайчиків, які маячіли з одного кута, на інший. Взувши капці, і накинувши на плечі халат, я направилась до кухні.
-  Любий, що в тебе тут згоріло? Вся кухня в диму.
-  Яєчня трішки не вдалась, але я її з'їв, а для тебе приготував дещо смачніше.
Макс простягнув мені тарілку, на якій лежали мої улюблені сирники, від них настільки сильно розносився аромат ванілі, що я не втрималась і відразу почали їх куштувати. Поки я їла, Макс сидів навпроти, не зводячи з мене очей.
- Що? Ти також хочеш? Можу шматочок і тобі залишити.
- Ні. Просто дивлюсь, яка ти в мене гарна, навіть з цим розпатланим пучком на голові.
Він ніжно поцілував мене в лоб, і запитав:
- Які в нас сьогодні плани на день?
- Особисто в мене робота, я сьогодні до вечора працюю. Але ти можеш мене зустріти, щоб ми разом пішли додому.
- Добре, я тоді поїду за деякими документами. А ввечері зайду за тобою.
- Чудово. Дякую тобі за такий смачний сніданок, я побігла збиратися. 
….....На роботі як завжди купа справ. Нових пацієнтів записати, тих хто одужав виписати, і так по колу. Але не дивлячись на такий завал, настрій в мене був більше ніж чудовий. Я вирішила піти до Васьки, бо давно ми з нею не спілкувались.
- Привіт, ти не зайнята?
- Привіт, для тебе час знайду. До речі, ти нічого мені розказати не хочеш?
- Що саме?
-А це вже ти мені скажи, чого ти така щаслива ходиш, чи не закохалась ти часом, га?
- Ой, Васька, я такого хлопця зустріла…
- І навіть мені нічого не розповіла, ще й подруга називається.
- Ну вибач просто шукала влучного моменту.
- Розповідай вже, хто такий, звідки?
- Це Макс, мій пацієнт.
- Той самий? З 18 палати?
- Так, чесно кажучи, я й сама не очікувала, що так все вийде, але я не на хвилинку не жалкую про свій вибір.
- Його ж начебто знову на фронт забирали…
- Так, через декілька тижнів, саме цього я боюсь найбільше.
- Та не бійся ти, все буде добре, він в тебе сильний, он яке поранення пережив. Так шо, ще онукам будете історію свого кохання розповідати…
Нарешті я змогла хоча б з кимось поділитися своєю радісною новиною, на душі відразу стало легше, а Васька була задоволена, що все дізналась. 
Робочий день промайнув дуже швидко, на годиннику вже була сьома година вечора, а це значить, що треба збиратися до дому.  Виглянувши у вікно, біля головного входу я побачила Макса, зібравши всі свої речі, помчала на вихід. 
-  Чоловіче, кого чекаєте?
-  Найгарнішого хірурга цієї лікарні.
-  Тоді зараз покличу Геннадія Павловича.
Ми в один голос засміялись.
-  Такий вечір чудовий, може прогуляємося?
-  Думаю це не завадить.
Яке все ж таки чарівне, одиноке і безлюдне місто в вечірню пору. Лише декілька машин проїжджає повз нас, освітлюючи своїми фарами невеликий клаптик дороги. 
Темно-синє небо стало запалюватися самотніми, мерехтливими зірками, що збираються в розсипи сузір’їв. Місяць поступово випливає з-за горизонту і, проливаючи своє чарівне сяйво, видніється в далині.  Скрізь панує тиша - лише гуркотливі сови не сплять, перегукуючись, порушують вечірній спокій.
В повітрі вже відчувалась прохолода, а вітер легенько гойдав дерева та кущі. Ми сиділи на пошарпаній дерев’яній лавочці, яка знаходилась під найбільшим ліхтарем, і прислухувались до звуків навколо. Макс обійняв мене, і підсунувся впритул, його великі, пухкі губи власне накрили мої, ледь тремтячі вуста, а гарячий язик обвів контур нижньої губи. Поцілунок видався досить довгим, я не помічала ні холоду, який розкидав мурашки по моєму тілу, ані сильного вітру, адже на душі було, як ніколи тепло.
-  Думаю нам треба поспішити додому, щоб завершити те, що ми тільки-но почали.
Перекинувшись поглядами, було зрозуміло, що вдома на нас чекає дещо приємне.

На підході до квартири ми ледве себе стримували. Діставши з кишені ключі, Макс підніс один з них до замкової свердловини, але двері не відчинялися.
- Чорт!
- Давай спробую. - Я знала, що замок трохи заїдає, і щоб його відкрити, потрібно злегка притиснути двері. Тож не дивно, що через декілька секунд ми вже стояли на порозі квартири.
У коридорі Макс різко зняв моє пальто, схопивши мене на руки й поніс у спальню. Мої ноги щільно обвили його талію, а руки весь час копошились в  темно-русявому волоссі.  
Легкими рухами, він стягнув з мене сукню, провівши пальцями по шкірі, почав вимальовувати ледь помітні візерунки, водночас вивчаючи родимки на моєму тілі, яких було безліч. Мої руки поступово підіймались вище, опинившись на сорочці, яка явно була на ньому зайва, я почала розстібати маленькі ґудзики, після чого мені відкрився прекрасний вид, на накачане тіло з декількома татуюваннями. Обхопивши мене руками й сильніше притиснувши до себе, сплетеними тілами ми опинилися на шовковому простирадлі. В очах Макса спалахнув божевільний вогонь. Уривчасте дихання і шалені удари серця - все говорило про бурю, що бушувала в ньому, яку він ледве стримував. 
- Ти дуже гарна.
Бархатистий голос Макса виводив мене з рівноваги. Я відчула, як перехоплює подих, коли його губи почали спускатись в напрямку живота. Він зупинився, щоб провести язиком довкола пупка, потім повільно опустився до стегон. Його тепле дихання ковзало по шкірі, підіймало в мені пекучі хвилі збудження. З кожним його рухом моє тіло вигиналося ще більше, руки ослабли, а по пальцях, що розтулилися, пробігли голочки струму. Наші тіла зливались в єдиному русі… Я хотіла запам'ятати кожну хвилину цієї ночі, кожен поцілунок, кожен дотик його рук і губ, повністю віддатися йому без залишку, дарувати йому задоволення і чути його переривчасте дихання, його хрипкий стогін...
…Як приємно прокидатися рано вранці в його обіймах. На годиннику 7:30. Сонце тільки-но встало, недбало розкидавши свої промені по кімнаті. Його міцні руки так обвили мою талію, що я навіть боялася ворухнутись, щоб не порушити цю ідилію. Обережно повернувшись, я пристально дивилася на нього. Максим лежав сопучи, і трохи насупившись, через падаючі на його обличчя настирливі промені сонця. Я легенько поцілувала його в щічку і вставши з ліжка, накинула на себе сорочку. Тихо вийшла в коридор, акуратно прикриваючи за собою двері спальні, щоб не розбудити Максима. На кухні на мене вже чекав голодний Федько, ми разом з ним поставили чайник на плиту, і почали готувати тісто для млинців.
Коли сніданок був уже повністю готовий, я поставила його на спеціальну дерев’яну тацю, і пішла будити своє спляче щастя.
Макс різко прокинувся, тільки-но я відчинила двері кімнати.
- Доброго ранку, коханий.
- Ммм ... - Макс потягнувся і безневинно поглянув на мене.
Я сіла на край ліжка, простягнувши йому тацю з їжею.
- Як спалось?
- Шикарно, але знаєш, те, що ми робили всю ніч, сподобалося мені набагато більше, аніж сон, - хитро підморгнув Максим.
Я залилася рум'янцем, згадуючи сьогоднішню ніч. І справді, настільки все було чудово, здалося навіть, що це відбувається не зі мною.
- Давай, прокидайся, а то чай охолоне, і доведеться заварювати новий.
Піднявшись з ліжка Макс уткнувся мені в плече, ніжно поцілувавши його. Від чого знову по всьому тілу пробігли малесенькі мурашки задоволення.
Гучний рингтон телефону пролунав на всю квартиру. Я просто ненавиджу такі ранні дзвінки, бо нічого хорошого вони не приносять.  Все ж таки довелося вилізти з обіймів Макса, і піти на кухню, де власне лежав мій телефон.
На екрані висвітлилося "Степан Васильович". Це наш головний лікар. Але його дзвінка я точно не очікувала. Через десять гудків я все ж таки наважилась підняти слухавку. 
- Слухаю Вас.
- Доброго ранку, Катерина Захарівна, сьогодні вранці термінова нарада, тож бажано без запізнень.
- Так, добре, зрозуміла.
Я поклала слухавку, а у самої по шкірі пробіг легкий холодок. Я вже не знала, що чекати, до чого ці термінові збори.
-  Катю, що сталося?