-3-

…Нарешті весна. Початок тієї довгоочікуваної пори, коли на галявинах крізь землю пробивається молодесенька, зелена травичка. Пташки повертаються з теплих країв, а у повітрі літає аромат квітучих дерев. Але зараз це все не має значення, тому що думками я все ще в лютому…
Ранок сьогодні почався, не за планом. Я прокинулась від дивних звуків, і ні це не були звуки вибухів, чи сирен, а навпаки ці звуки надходили з ванної кімнати. Зацікавившись, що там відбувається я швидко зіскочила з ліжка, і побігла дивитися. Федька вже був тут як тут, але те що ми побачили не дуже нам сподобалось. Ванна кімната повністю була в воді, навіть на стелі утворились краплинки, які стікали прямісінько на підлогу. Озброївшись ганчірками та відрами я почала швидко це все витирати. 
Роздався гучний звук дзвінка. За дверима стояла тітка Зоя, саме вона мешкає зі своїм чоловіком та двома дітьми поверхом вище. Тож напевно прийшла просити вибачення.
-  Доброго ранку, Катю. Напевно ми Вас затопили.
-  Що значить напевно? Взагалі то, так і є.
В той момент я була настільки розлючена, що ледве себе стримувала, що б не наговорити нічого зайвого.
-  Вибачте, це все випадково вийшло. Діти вирішили зробити в ванній басейн для своїх іграшок, і так загралися, що на ніч забули вимкнути воду…
Вона ще щось там намагалась говорити, але я її перебила.
-  Мене не цікавлять ваші сімейні історії, краще скажіть, що мені з цим всім робити? Погляньте на що перетворилася моя ванна кімната.

-  Вибачте, будь ласка, ми все обов’язково компенсуємо. 
-  Звичайно компенсуєте. У Вас все? Мені треба далі витирати те, що ви накоїли.
-  Так не зручно вийшло. А приходьте до нас на вечерю.
-  Ви що жартуєте? Яка вечеря? В мене квартира схожа на якийсь аквапарк. Плюс до всього я ще й на роботу запізнююсь. І все це через вас.
-  Може Вам допомогти? 
-  Так, допоможіть, не затоплюйте мене більше.
Сусідка пішла, а ми з котом продовжили прибирати залишки води. 
-  Слухай, Федька, от як маленькі дітлахи можуть наробити такої великої біди?
Кіт мурчав у відповідь.
-  От лихо, ще й на роботу запізнилась. День з самого ранку не задався.
Настрою в мене вже не було, але не дивлячись на це треба збиратися, бо роботу ніхто не скасовував. Сьогодні напевно я перший раз піду без зачіски, ще й не нафарбована. Бо на це все, часу точно не вистачить…
На роботу я прибула майже о дванадцятій годині дня. І відразу взялася за заповнення бланків на виписку. На щастя Христина, пацієнтка з 22 палати, цілком здорова, і її можна виписувати. Перебираючи медичні картки всіх своїх пацієнтів, я наткнулась на карту Максима, виявляється в нього завтра день народження, оце так новина. Тож треба якось його привітати. Але усі магазини зачиненні, ніякого подарунка придбати не вийде. Що ж робити? О, чому б не приготувати йому святковий торт? А чи не буде це дивно? Він же просто мій пацієнт. Ці дві сторони сперечались в моїй голові, одна говорила ,що це буде зайве, а інша навпаки, що це не обхідно. Отже, довго я не думала, і вирішила все-таки приготувати такий сюрприз. Тим паче позитивні емоції йому не завадять... 
У двері хтось постукав, і не чекаючи відповіді, відразу ж зайшов. Це була Василина, я її називаю Вася - моя однокласниця, і одна з найкращих подруг. Так вийшло, що ми працюємо в одній лікарні, правда, вона в реєстратурі, а я в хірургічному відділенні.
-  Привіт.
Я підняла очі, і поглянула на неї.

-  Ой, привіт.
-  Є хвилинка у тебе?
-  Так, як раз наступний запис, тільки через сорок хвилин.
-  Може вип'ємо каву? Я печиво принесла, пригощайся.
-  Гарна ідея, тим паче я зранку навіть не встигла поснідати.
Заправивши кавоварку, я вирішила про дещо запитати Васю.
-  А ти знаєш, що Віктор у місті? Буквально нещодавно бачила його на зупинці.
-  Знаю, але ти ж мені сама заборонила навіть його ім'я згадувати, тому я і не говорила.
-  Ну так, заборонила. - я важко зітхнула.
-  До речі, він розлучений.
-  А ось це мене взагалі не цікавить. І знаєш…
Нашу розмову перебив телефонний дзвінок. Повідомили, що тільки-но привезли маленьку дівчинку, яка потрапила в ДТП. Вона знаходиться в тяжкому стані та потребує лікаря. 
Зробивши огляд дитини, я терміново направила її на МРТ, і здачу інших аналізів, а сама стала  заповнювати медичну картку дівчинці. ЇЇ прізвище здалось мені дуже знайомим. Поки я намагалася згадати, де я могла його чути, в кінці коридору роздався дивний гомін.
-  Скажіть, це до вас доставили Катренко Агату? Я її батько.
-  Можете запитати лікаря. До речі, он вона прямо по коридору. 
Я зразу впізнала, що це був Віктор. Тож виходить, що ця дівчинка - це його донька. Тепер зрозуміло звідки я знаю її прізвище.
-  Привіт. – розгублено промовив він.
-  Привіт.
-  Скажи, ти не знаєш де Агата?
-  Зараз на аналізах, а потім їй будуть робити операцію.
-  Що з нею?
-  В неї відкритий перелом ноги зі зміщенням. Точніше буде зрозуміло після обстеження. Тобі далі не можна, залиш номер телефону черговому лікарю. Як тільки я завершу операцію – зателефоную.
…Виявилося Віктор нікуди не пішов, він весь цей час пробув під операційною. Операція тривала недовго, вийшовши звідти, я  побачила Вітю, який тихенько спав на стільчику.
-  Віть, все добре. Операція пройшла чудово, вона в тебе сильна дівчинка.
Він зітхнув з полегшенням.
-  А можна я…?
-  Ні, до неї поки не можна, вона ще не повністю відійшла від наркозу. Краще пізніше зайди. 
-  Тоді я тут почекаю.

В той момент мені стало його шкода. Я не могла залишити Вітю в такому стані.
-  Та що ти будеш в коридорі сидіти, ходімо до мене в кабінет, я тебе чаєм напою.
Простягнувши йому горнятко з чаєм, я побачила як його очі наповнюються сльозами.
-  Катю, розумієш, той самокат, на якому вона каталась, я їй подарував. Якби з нею щось трапилось, я б собі не пробачив цього.
-  Так, ну, по-перше ти ні в чому не винен, водій автомобіля сам вилетів на тротуар. По-друге, головне, що твоя донька жива, і знаходиться в безпеці.
-  Пам’ятаю, ти мене так завжди в дитинстві підтримувала. А ще пам’ятаю, як ти мріяла рятувати людей. Ось, доньку мою рятуєш.
-  Тепер це моя робота.
-  Я часто думаю про тебе. Згадую наш випускний, точніше як образив тебе, поводився як дурень.
-  Та що ти вигадуєш, то була дитяча симпатія, ми були малі та дурні діти.
В кабінет зайшла колега:
-  Катю, там твоя пацієнтка прокинулась.
Ми з Віктором побігли в палату. На великому ліжку, лежала така малесенька, і водночас  нещасна дівчинка.
-  Привіт, як ти себе почуваєш?
-  Добрий день, голова болить.
-  Таке буває, після операції, скоро буде краще. Ви поспілкуйтесь, не буду вам заважати.
Я вийшла з палати, і почала розмірковувати. Дуже дивна ситуація, як таке може бути, що мама дівчинки навіть не приїхала її провідати. Все ж таки це не повинно мене цікавити. Вона просто моя пацієнтка, а я рятую її життя. Тож прибравши ці думки зі своєї голови, поринула знову у роботу…