Розділ 6

Ясмін

Рішення залишитися у Valmont Héritage було водночас і правильним, і ні. 

Правильним: того дня компанія оголосила про вихід нової колекції, після майже дворічної паузи, і я б не пробачила собі, якби пішла у такий значний момент.

Неправильним: я стала все частіше пересікатися з Платоном. 

Він зобов'язався контролювати кожен процес, тому наші зустрічі були ледь не щодня. По правді, мої зрадницькі гормони не вважали це проблемою. Вони змушували мою шкіру нагріватися щоразу, коли його погляд знаходив мій, або ж, коли його міцні м'язи напружувалися під сорочкою, коли він щось активно жестикулював.

Добре, що у мене все ще було раціональне мислення і я взялася за розум.

Такі історії не мали щасливого фіналу. Я бачила достатньо, щоб судити наскільки може бути оманливим та болючим кохання. Тож, щоб вберегти себе від розбитого серця, я вирішила триматися від нього якнайдалі.

— Передай мені ще трохи, — сказала Валя, простягаючи руку.

Я передала їй миску з попкорном, а сама повернулася до ноутбука.

— Вони зараз поцілуються, — схвильовано випалила вона.

Це був вечір суботи. Ми з дівчатами сиділи у вітальні та дивилися один з культових турецьких серіалів. Точніше сказати, вони дивилися, а я доробляла презентацію, яку не встигла зробити вчора. Це не було терміново, але мені подобалося бути чимось зайнятою.

— Якщо вони цього не зроблять, я подам скаргу на серіал, — заявила Поліна. 

Я стримала усмішку та продовжила друкувати. 

— Ти не зможеш.

— Хочеш закластися?

— Ні, дякую. З тобою неможливо спорити, бо ти завжди виграєш. 

Мій телефон засвітився вхідним повідомленням. Я швидко закінчила презентацію та підвелася.

— Один з плюсів мого життя. Пам'ятаєш, того хлопця з бару, у якому ми були того тижня? Він програв мені.

— Що? — з подиву Валя відкрила рота.

— А найцікавіше, що він заклався на…

Я зайшла в свою кімнату та зачинила за собою двері. Сіла на ліжко та набрала номер у своєму телефоні. За декілька коротких гудків на іншому кінці почувся знайомий голос.

— Ясмін?

— Привіт, мам. Як ти?

— У мене все добре, доню. 

Почувши її, на диво, спокійний та бадьорий голос, моя внутрішня тривога, яка часто з'являлася перед дзвінком, нарешті зникла. 

— Як тітка Міра?

— У неї теж все добре. Передає тобі привіт.

— Їй теж привіт від мене.

— Передам. 

— Як пройшов день? Тітка Міра не сильно тебе замучила?

— На фермі народилося теля, тож вона весь час була зайнята ним. А я провела весь день у саду. Пробувала намалювати картину.

— Справді? — здивувалася я.

Мама не писала картини відтоді, як вони з батьком розлучилися. Це її сильно травмувало і вона почала замикатися в собі, повністю забуваючи про свою творчість. Тоді я намагалася її витягнути, але було марно. Тож новина, що вона нарешті наважилася повернутися у свою стихію, дала надію на новий початок.

— Я так за тебе рада. 

— Там нічого особливого. Але, здається, я зрозуміла за що так полюбила мистецтво. 

— Розкажеш?

Коли ми завершили розмову, я завершила виклик та повернулася до дівчат. Вони саме закінчили дивитися серіал.

— Вони поцілувалися на 37 серії, — задоволено виголосила Валя, повертаючи голову. 

— Тепер я вкотре нагадала собі, чому люблю фільми, — відповіла я, повертаючись за стіл. 

— О-о-у. А коли ти востаннє дивилася якийсь фільм? 

— Е-е-м… 

Валя сплеснула в долоні. 

— Правильно, дуже давно. Тобі не завадило б розслабитися та трохи відпочити. 

— Я роблю це зараз.

Вони обоє зміряли мене скептичним поглядом.

— Не такий вид відпочинку. 

Я важко зітхнула. Колись я знайду достойну відповідь, а зараз вирішила просто здатись та не продовжувати цю словесну баталію.

— Гаразд. Я приєднаюся до вас на дивані.

За моїми словами почулися схвальні вигуки. 

Дівчата не знали про мою скрутну фінансову ситуацію. Я не розповідала їм усього про своє життя, хоч ми були подругами. Не розповідала про те, що моя мати довгий час була на лікуванні, а я намагалася звести кінці з кінцями, коли мені ледь виповнилося шістнадцять. Вони знали лише хорошу частину мого життя. А іншу я все ще тримала в собі, борючись з нею наодинці.

— Ти йдеш? — гукнула Поліна. 

— Так!

Я відкрила свою електронну пошту та швидко відправила файл на робочу пошту компанії. Хвилиною пізніше, я сиділа між дівчатами та обїдалася нездоровою їжею під один з новеньких фільмів на Нетфлікс.

Відверто кажучи, я майже його не дивилася. Мені просто подобалося це відчуття, коли можна просто насолоджуватися компанією один з одним і ні про що не думати. Але пізніше цю невимушену ідилію порушив звук мого телефону. 

Я непомітно взяла його до рук та помітила вхідне повідомлення. 

Ясмін, ви впевнені, що це ваша робота.

Платон.

Я розгублено насупилася. 

Ясмін:

Звідки у вас пошта Наталі?

На пошту надійшло ще одне повідомлення.

Я маю доступ до всіх поштових акаунтів компанії. І ви не відповіли на моє питання. 

Платон.

Ясмін:

Звісно, це зробила я. Хто ж іще?

Я тихо підвелася з дивана та вийшла на кухню.

Я вам повірю. Але не можу стриматися, щоб не запитати: воно справді допомагає?

Допомагає? Він про що? Мене чомусь насторожили його слова, але я спробувала не надавати їм значення. Все ж я була впевнена у своїй презентації. Показники, тенденції — усе збігалося до останньої цифри. Та чомусь дивне передчуття стискало мої груди.

 Я швидко повернулася до свого ноутбука та відкрила презентацію.

— Ні, ні, ні. 

Відкритий файл ані трохи не нагадував мою презентацію. А тема була такою, що мої щоки та шия миттю залилися румянцем.