Розділ 5

Ясмін

Жінка продовжувала говорити про умови й інші робочі питання, а я все ще не могла прийти до тями. Це не могло статися так швидко. Жодна компанія у світі не ухвалює такого рішення, поки не завершиться стажування, а тим паче така як ця. Вони мали сповістити мене через три місяці — саме тоді й мало завершитися моє стажування. І я була б підготовлена, замість того, щоб сидіти у кабінеті у повному потрясінні.

Я ледь помітно видихнула та потерла шкіру. Тиск у грудях не послабився. 

— Якщо усе влаштовує, тоді можемо підписувати, — сказала жінка, привертаючи мою увагу.

Вона підсунула мені документ, і мій погляд перемістився з неї на стіл. Я не задумуючись підписала його. 

— Якщо у вас виникатимуть питання, ви знаєте де мене знайти.

— Так, дякую. 

Я підвелася.

— Вітаю у команді, Ясмін.

Я натягнуто усміхнулася їй та коротко кивнула. Покинувши кабінет, я сперлася рукою на стіну та глибоко вдихнула. Поради щодо техніки дихання заспокоїли мене і я вже збиралася йти, але почувши голос жінки зупинилася. Не відчуваючи докорів сумління, непомітно підійшла ближче до дверей.

— Усе готово, Платоне Антоновичу. Вона підписала документи. 

Вкотре за сьогоднішній день мене накрила нищівна хвиля шоку, а за нею відчула, що закипаю від обурення. Я тихо відійшла назад та пішла до ліфта. Мені було байдуже, але я мала знайти Платона і поговорити з ним.

Я повернулася до примірочної, але його там вже не було. Схоже, Платон повернувся до свого кабінету. Він займав посаду операційного директора, тому нескладно здогадатися чому він мав такий вплив. На жаль, дістатися до нього не вийде, доступ до поверху мали лише працівники певної категорії. Категорія помічників туди не входила. 

Зрештою я повернулася до Наталі та продовжила працювати, ігноруючи дике бажання увірватися на той приватний поверх. 

Під кінець робочого дня я стояла біля виходу у кутку й поглядала на телефон. Стефан, один з охоронців компанії, повідомив мені, що він ще не виходив, а це означало, що я таки зможу з ним поговорити.

Звук ліфта, що зупинився привернув мою увагу, а за мить помітила, що з нього вийшла група людей серед якої був і Платон. Невагаючись я пройшла у центр кімнати та зупинилася просто перед ним.

— Ясмін? — він із подивом вимовив моє ім'я.

— Платоне Антоновичу, — твердо сказала я. — Ми можемо поговорити?

Здається, його не збентежило моє прохання. Платон провів мене у маленьку кімнатку, спершу упевнившись, що там нікого немає. На коротку мить його рука лягла мені на поперек, і я проігнорувала раптовий спалах у своєму животі, який ще більше посилився, коли він зупинився біля вікна й засунув руки в кишені штанів.

— Я вас слухаю, — сказав Платон таким тоном, який завжди використовували керівники компаній. Холодним, зверхнім, позбавленим будь-яких емоцій.

— Навіщо ви це зробили?

— Зробив «що»?

— Прийняли мене на роботу.

Його погляд якусь мить вивчав моє обличчя, а тоді він відвів його.

— Скажімо, я побачив у вас потенціал і не хотів, щоб ви дісталися комусь іншому.

— Потенціал? — недовірливо перепитала я.

— Так.

Я ступила на крок ближче до Платона та стиснула свої долоні у кулачки. Я втомилася від того, що за мене постійно усе вирішують, а потім просто ставлять перед фактом, ніби моя думка нічого не важить. Мій світ вкотре перевернувся з ніг на голову.

— Я вас цього не просила, — сказала я крізь стиснуті зуби.

Його брови зійшлися на переніссі, а обличчя набуло виразу повного нерозуміння.

— Ви ж самі казали, що вам потрібна робота.

Я випустила контрольований видих.

— Казала. Я також говорила, що хочу в Антарктиду, але це не означає, що я хочу туди просто зараз.

— А туди організовують тури?

Я витріщилася на нього.

— Ви ж це не серйозно?

— Послухайте, ви хотіли роботу — я вам її дав. До того ж ви підписали папери, а отже не були проти. Тоді у чому ваша проблема?

Моя проблема у тому, що тепер усі вважатимуть мене блатною, або ще гірше — вважатимуть його коханкою. Але я цього не озвучила.

— Платоне Антоновичу, — стримано сказала я, — я ж вам сказала, що нікому нічого не розповім. Тоді чому ви не дали мені можливість спокійно завершити стажування?

Я свідомо тиснула на нього, але він ніяк не зреагував. Платон підійшов ближче і уважно заглянув мені в очі. Моє серце забилося швидше.

— А я гадав, ви будете раді, — заговорив він після довгої паузи. — Вочевидь помилився. Зазвичай люди після такого кажуть “дякую”, але ви, як бачу, цього не скажете.

Я стиснула губи та підняла підборіддя.

— Не маю звички дякувати за те, чого не просила.

Платон вражено закивав, а потім торкнувся свого підборіддя. Він замислено водив по ньому пальцем туди сюди. Я спостерігала за цим рухом, наче в сповільненій зйомці. 

— Справедливо, — відповів він. — Але майте на увазі, що у мене теж є свої звички.

— І які ж? — нестрималася я. — Чи це заборонена інформація і ви мене потім переслідуватимете.

Він хмикнув.

— Не поспішайте, можливо ви дізнаєтеся про них пізніше, — неоднозначно сказав Платон, я кліпнула в спантеличена й розгублена. — Якщо залишитеся.

Мої очі збільшили, а серце у грудях забилося швидше. 

— Зачекайте, ви мене виганяєте?

— Я даю вам вибір. У вас буде два дні, щоб відмовитися, або погодитися працювати у компанії.

— Два дні? — розгублено перепитала я.

— Саме так, — він пройшов трохи до виходу, але, проходячи повз мене, раптом зупинився. —  За два дні я чекатиму вашої відповіді, Ясмін.

Він востаннє глянув на мене, перш ніж зникнути за дверима. Мої плечі опустилися і я розпачливо закрила обличчя обома руками, з усієї сили стримуючись, щоб не закричати.

Платон

За цей тиждень я ухвалив декілька хибних рішень. І практично усі стосувалися Ясмін. Перше — я зробив помилку, що не повірив їй. Друге — я піддався своїм сумнівам і прийняв рішення, про яке пізніше пошкодував. Я не міг не помітити, як вона дивилася на мене, коли перегородила мені шлях у вестибюлі. Так ніби хотіла мене вбити. Мене це неабияк здивувало і… вразило.