Розділ 4

Ясмін

Я дивилася на свій телефон і не могла знайти в собі сил, щоб взяти його у руки. Сьогодні був один з тих днів, коли мій настрій дорівнював нулю. Все через листи про борги, які вже довший час надходили з банку. Ситуація складалася не у кращу сторону. Я намагалася знайти рішення, максимально економила на усьому та це виявилося надто мізерно. Тепер я була на шляху до того, щоб отримувати набагато більше, аніж це було у тій кав'ярні. Робота у Valmont Héritage мала покращити моє становище і я могла хоча б трохи видихнути. Та чомусь не вдавалося.

— Ясмін? 

Я підскочила на своєму стільці та повернула голову вбік.

— Так! — швидко сказала я, коли помітила Наталі.

— Не хотіла тебе налякати, — на її губах з'явилася легка усмішка. — Чекаєш від когось дзвінка?

Я розгублено підвела брови та похитала головою.

— Ні. Чому ви так подумали?

— Ти вже п'ятнадцять хвилин дивишся на нього.

Я ніяково закусила нижню губу. Через те, що між нами була лише скляна перегородка Наталі з легкістю могла бачити усе чим я займалася. І звісно вона помітила, як я маніакально витріщалася на телефон.

— Пробачте за це.

— О, не переймайся, — вона байдуже махнула рукою. — Через десять хвилин я маю бути на примірці. Підеш зі мною.

— Гаразд.

Наталі повернулася до свого кабінету, а я тим часом почала збирати речі. Спершу схопила свій телефон і запхала його глибоко у кишеню штанів, а тоді взяла робочий нотатник й вийшла.

За декілька хвилин ми спустилися у фітинг-зону. Я зупинилася просто біля примірочної, помітивши, що у ній хтось є. Щоб якось зайняти час я безцільно відкрила блокнот і почала переглядати записи. Мій погляд затримався на одній зі сторінок, на якій був незавершений ескіз сукні. Часом до мене раптово приходили ідеї і я одразу ж намагалася перенести їх на папір. 

— Непогано, — раптом почувся знайомий голос збоку і я різко закрила нотатник.

Підняла погляд і помітила Платона. Він височів наді мною у всій своїй красі, його обличчя нічого невиражало, окрім спокою.

— Це не ваша справа, — холодно сказала я.

— Я про костюм, — додав він, а тоді пройшов у центр кімнати і став перед дзеркалом.

Мої щоки злегка почервоніли. Я прочистила горло і підійшла ближче, помічаючи, як Григорій підколював тканину у деяких місцях. 

— Ця модель вам дуже личить, — сказала Наталі й пригладила тканину на плечах.

— Тут не могло бути інакше, коли її створювала саме ти.

— Я все ще тут, якщо ви не помітили, — пробурмотів чоловік й закинув кравецьку стрічку собі через плече, наче шарф.

Я тихо засміялася.

— Потримайте ось тут, — як я зрозуміла він звернувся до мене.

Я відклала блокнот та притримала тканину в тих місцях, на які вказав мені Григорій.

— Він не хоче цього визнавати, але мої моделі були найкращими, — тихо відказав чоловік.

— Упевнена вони були гарні. 

Платон злегка ворухнув рукою і Григорій поглянув на нього з-під лоба.

— Стійте рівно, якщо не хочете, щоб я вколов вас булавкою, — застеріг Григорій, на що Платон усміхнувся краєчком губ. 

— Перепрошую, — тихо відказав він.

— Нетерплячий як завжди. 

Я нахилила голову, сховавши легку усмішку, яка захопила мої губи.

— Ви добре його знаєте, — зауважила я.

— Так, я давно знаю Платона, — підтвердив Григорій. — Колись він часто навідувався сюди зі своїм дідусем, коли їм були потрібні нові костюми.

— Це той що засновник?

— Ні. Засновником був мій прадід, — раптом втрутився Платон, і я мимоволі підняла на нього погляд. — Після другої світової він переїхав в Україну й одружився на моїй прабабусі. Прадід був кравцем та довго мріяв про власне виробництво одягу, але у нього не вийшло.

— Але вийшло у твого дідуся.

— Так. 

Платон не зводив з мене свого погляду, і я відчула слабке поколювання на своїй шкірі. Я першою відвела погляд та прочистила горло. Решту часу я мовчки стояла й послушно виконувала вказівки Григорія й Наталі.

— Хочеш побачити нашу особливість? — раптом запитав Григорій.

Я кивнула, заінтригована, що це могло бути.

Григорій розгорнув піджак і вказав на нагрудну кишеню, на якій золотими літерами виднілися вишиті ініціали латиною: «PdV».

Я вражено відкрила рота. Здається чоловік помітив моє здивування, бо усміхнувся.

— Ми не тільки вказуємо ініціали власника, але й ще пропонуємо авторські запонки з гравіюванням, — додав він.

— Власне, це саме те, що придумав мій дідусь на початку заснування бренду Valmont Héritage, — сказав Платон. — Так він намагався привернути увагу й при цьому зберегти свою унікальність й впізнаваність. Це рішення вдало спрацювало в майбутньому й дозволило бренду вийти на той рівень, на якому він зараз є.

Мене завжди цікавило, що було у цього бренду такого, що не було в інших. Для шиття одягу не потрібно було мати особливих навичок чи вміння створювати особливі формули, як у McDonald's. Тож виходить усе у їхній майстерності та ідентичності.

— Ми закінчили, — повідомив Григорій.

— Нарешті, — пробурмотів Платон й похмуро поглянув вниз, саме на те місце, де затримувалися мої руки.

Я дещо різко відпустила тканину й відійшла назад. 

— Ми ще допрацюємо проблемні моменти, і в найближчому часі костюм буде готовий.

Платон коротко кивнув йому, а тоді сховався у примірочній. А я все ще відчувала неспокійні удари свого серця.

***

Я вже стояла біля ліфту, коли у Наталі задзвонив телефон. Вона відповіла на дзвінок. 

— Гаразд, я їй перекажу, — промовила вона у слухавку й закінчила виклик. 

Коли ліфт приїхав на наш поверх, я зайшла всередину та вже звично натиснула на четвертий поверх, але Наталі також натиснула на п'ятий.

— Ви не повертаєтесь? — розгублено запитала я.

— Це не для мене. Щойно дзвонили з відділу кадрів й просили, щоб ти зайшла до них.