Розділ 2

Через півтора року

Прокидатися у власній квартирі — це те ще задоволення. Ні тобі скрипучих ліжок, ні непроханих жителів. Це були найкращі пів року за останні роки.

Я ліниво потягнулася на ліжку й потерла око тильною стороною долоні. Потім подивилася на годинник — майже сьома. До моєї зміни у місцевій кав'ярні залишалося щонайменше дві години, тож я могла не поспішати. 

Я підвелася з ліжка і підійшла до вікна, щоб розсунути штори. Промінчики сонця миттю заволоділи моєю кімнатою. Зараз був початок березня, і вони не були такими теплими, як влітку, але все одно тішили око.

За звичкою вирішила знову заглянути на свою пошту. Декілька тижнів тому я подала заявку на роботу у Valmont Héritage. Шанси були мізерні, але ніхто не відміняв дива. Та навіть якщо не потраплю цього разу — зроблю це іншим разом. Я була рішуче налаштована стати частиною бренду Valmont Héritage. 

Додаток прогрузився, і у верхньому рядку з'явився знак про вхідний лист. Долоні спітніли і хвиля тремтіння прокотилася моїм тілом. Затамувавши подих, я відкрила його. 

Шановна Ясмін,

Раді повідомити, що компанія Valmont Héritage затвердила вашу кандидатуру на стажування на позицію помічника дизайнера. Початок стажування запланований на наступний тиждень.

Я перестала читати далі, бо мені здавалося, що я все ще сплю. Ніби це не може бути правдою. Я кліпнула, щоб перевірити — не зник. Коли я нарешті усвідомила, що це насправді, то більше не змогла стримувати своїх емоцій і заверещала так голосно, що дівчата через секунду опинилися у моїй кімнаті.

— Так! Так! Я отримала так! — я застрибала від радості.

— Тебе взяли, — ахнула Валя, коли я ткнула їм у лице екран телефону.

Дівчата одразу притягнули мене у міцні обійми, а потім, не втримавши рівновагу, всі разом звалилися на ліжко. Я  усміхалася так широко, що мене почали боліти щоки, а серце мало не вистрибувало із грудей. Але це не мало значення, зараз мало значення лише те, що мене взяли.

Valmont Héritage — престижна компанія, яка славилася своїми колекціями чоловічого одягу. Вони шили одяг для політиків, знаменитостей та навіть королівських осіб. Останній їхній костюм був помічений на королі Філіпі VI, коли той обідав з президентом Португалії. 

Усі хотіли туди потрапити, але не кожному це вдавалося. 

— У мене теж є новини, — заговорила Валя. —  Правда кажучи, не такі грандіозні, але все ж… Мій начальник почав натякати на можливе підвищення. Ще нічого конкретного, але сподіваюся, що все вийде.

— Це чудово.

Я накрила її долоню своєю рукою. 

Цього тижня наш орендодавець повідомив, що змушений підняти оренду за квартиру, і, звісно, ми цього не очікували. Але, оскільки локація була досить зручною і недалеко до наших робіт, ми погодилися на умови.

— Ми повинні це відсвяткувати, — твердо сказала Поліна, стаючи на ноги. — Я замовлю піцу, а з вас напої.

— Згода. 

Валя відволіклася на телефон, її обличчя дещо змінилося.

— Що там? — я першою не витримала.

Вона стиснула губи і мовчки повернула телефон.

— Найбажаніший холостяк і спадкоємець багагатомільярдної компанії Платон де Вальмон вирішив одружитися. Ким виявиться та щасливиця?..

— На це справді ведуться? Хто взагалі таке читає, — Поліна зморщила носа. 

Валя знизала плечима і похитала головою.

— Усі, хто любить плітки.

Поліна знову глянула на екран, а потім дивно посміхнулася. 

— Ти не казала, що він такий гарний.

Я мало не застогнала в голос. Мої щоки залилися теплом і я відвела погляд. Темне волосся впало мені на обличчя, приховавши рум'янець.

— Ти знову за своє? 

— Вони ж так підходять один одному.

— Звідки тобі знати, — буркнула Валя.

Я кивнула, погоджуючись.

Найбільшою моєю помилкою було розповісти Поліні про мою зустріч з Платоном. Коли вона дізналася, що я провела з ним деякий час, то згорала від захвату. А я не бачила в цьому нічого такого. Звісно, він привабливий і цікавий, але ми занадто різні. І та єдина ніч цьому підтвердження. Та й він не цікавив мене у романтичному плані. 

Наразі головним моїм завданням було, щоб мене взяли в штат. Інше не повинно мене цікавити. На цьому й зосереджуся.

***

— Вітаю, ви напевно Ясмін, — привіталася зі мною доглянута жінка середніх років, коли я піднялася на потрібний поверх у головному офісі компанії. 

Дорогою сюди я на короткий момент відчула флешбек. Адже це була та сама будівля, у якій я раніше вже бувала. Схоже, усі презентації одягу проходили у головній будівлі, що дуже зручно.

— Так, усе вірно, — відповіла я, стискаючи ремінець сумочки.

Жінка підвелася зі свого місця й простягнула мені руку. 

— Мене звати Марта, і я менеджер з персоналу. Ходімо, покажу тобі, де ти будеш працювати, — вона обійшла стіл й жестом вказала напрямок.

Марта провела мені невеличку екскурсію, вводячи у курс справ, а тоді показала моє робоче місце. 

Робота помічника не включала особливих завдань, якими я б справді хотіла займатися, але були свої плюси. Я завжди вміла їх знаходити. Наразі у мої обов'язки входило допомагати Наталі — одній із дизайнерів бренду Valmont Héritage.

— Ясмін, — звернулася вона, і я підвела голову. — Я забула свою робочу папку у конференц-залі. Не могла б ти її забрати? — вона схилилася над своїм столом саме збираючи розкладені примірники тканин. 

Наталі була втіленням справжнього стилю. Здавалося, кожна деталь її образу була продуманою й бездоганно поєднувалася з іншими. Зараз на ній були чорні брюки і білий светр з елегантними вирізами на плечах. На зап’ясті м’яко виблискували золоті браслети, а темне каре спадало ідеально рівною лінією, надаючи її образу професійної зібраності.

— Звичайно, зараз повернуся.

Я вийшла з кабінету і піднялася поверхом вище. Під кінець дня я відчувала себе такою втомленою, що практично мріяла про ліжко. Але думати про це було рано, бо попереду мене чекала довга поїздка автобусом.