Розділ 1

— Вгадайте, хто цих вихідних піде на супер вечірку з шампанським та устрицями? — промовила Поліна, розмахуючи конвертом у повітрі.

—  Це… 

— Мені вдалося дістати для тебе запрошення!

Вона передала мені конверт, перш ніж завалилася на своє ліжко й сіла по-турецьки.

— Як ти його дістала? — здивовано спитала Валя, ще одна моя подруга та сусідка по кімнаті. Дівчина в цей час висушувала своє волосся рушником. — Це закритий захід і туди ду-у-уже важко потрапити.

Валя вивчала журналістику, і кому, як не їй, знати про усі труднощі із закритими заходами.

— У мене є свої способи. Нічого кримінального, — поспішила додати Поліна, коли побачила наші спохмурілі гримаси.

Ми з Валею одночасно закотили очі. Поліна завжди любила вплутуватися у якісь пригоди, на відміну від нас. Я не могла похвалитися сором’язливістю, але Валя… Вона була наймилішою людиною, яку я знала.

— І так... — Поліна поплескала долонями до колін.

— І так..? 

— Сукня, — випалила вона. — Треба тобі щось підшукати. На вечірці буде певний дрескод, тож знадобиться вечірня сукня. 

Поліна відкрила дверцята шафи й стала пильно роздивлятися мій одяг. Після недовгих пошуків ми дійшли висновку, що у мене взагалі немає нічого підходящого. Це, звісно, мене засмутило, адже доведеться витратити немалі кошти на нову, а їх у мене не було. 

— Стривайте, — раптом заговорила Валя, після чого стала копирсатися у своїх речах. — У мене десь має бути сукня з минулого сезону, яку я купила по знижці. А ось і вона!

Вона дістала прозорий чохол, крізь який проглядалася чорна елегантна сукня довжиною максі. У мене перехопило подих, а серце на мить завмерло.

— Вона неймовірна, — видихнула я. 

— Приміряй, — з ентузіазмом кивнула Валя, простягаючи її мені.

Я взяла у неї сукню і сховалася у ванній. Коли одягалася, то робила це так обережно, ніби у мене у руках не сукня, а дорогоцінний діамант. 

— Вона завелика, — сказала я тоді, коли вийшла до дівчат й стала перед дзеркалом.

— Та-а-ак, — протягнула Поліна, схиливши голову набік. — Справи кепські. 

— Доведеться підшивати, — пробурмотіла я й замислено повернулася спиною.

Дивно було сподіватися, що мені підійде розмір Валі. Вона володіла делікатно пишними формами та вузькою талією, тоді як я була худорлявою й невисокого зросту (157 см).

Поліна схрестила руки на грудях й дивно усміхнулася.

— З нас тільки ти вмієш користуватися швейною машинкою, тож... 

За два дні сукня була готова. Мені вдалося підігнати її під свої параметри, що виявилося не складно, адже я досить добре вміла шити. Коли усі приготування завершилися, я з нетерпінням чекала вечора…

Легке хвилювання зародилося у моєму шлунку, коли таксі в'їхало на під'їзну доріжку, а у полі зору поступово з'являлася величезна будівля, де мала відбутися вечірка.

Це був шедевр архітектури. Розкішна неокласична споруда здіймалася на шість поверхів, і у світлі десятків ліхтарів її світлий фасад із масивними колонами здавався майже нереальним.

Мої долоні спітніли у чорних прозорих рукавичках і я спробувала зробити вдих. 

Перед від'їздом Поліна попередила, що запрошення видане на чуже ім'я, буцімто та дівчина не зможе прийти й ніхто про це не знатиме. А натомість прийду я і представлюся її ім'ям. 

За інших обставин я ніколи б не погодилася на таку авантюру, і вона це знала. Тому повідомила перед самим виходом. А точніше, коли я вже збиралася сідати в таксі. 

— Добре розважся, — кинула вона наостанок, побачивши моє роздратування й зникла.

Мені ж нічого не залишалося, окрім як сісти в машину. 

Водій таксі зупинився просто біля червоної килимової доріжки, що вела до парадного входу, де стояли охоронці у навушниках і хостес, який зустрічав запрошених гостей.

— Ваше ім'я? — ввічливо запитав чоловік, коли я зупинилася на вході.

— Міла Лотоцька, — стримано сказала я.

Мій голос, на диво, не затремтів.

Чоловік провів поглядом вниз по аркушу і зупинився на сказаному мною імені, після чого, кивнув й запросив всередину.

— Проходьте. 

Я стримано усміхнулася йому у відповідь.

Всередині будівля була ще кращою, аніж зовні. Просторий вестибюль  потопав у світлі кришталевих люстр із тонким золотим різьбленням, а чорна мармурова підлога сяяла під моїми туфлями. Простеживши за новоприбулою парою, я увійшла до зали, де відбувалася сама презентація нової лінійки чоловічого одягу.

Як і передбачалося, головний зал відчувався ще імпозантніше. Величезні зображення чоловіків у різноманітних костюмах займали майже весь вільний простір на стінах. Бездоганні офіціанти розносили закуски та шампанське; на шведський стіл була виділена уся задня частина кімнати. А у кутку розташовувався цілий оркестр, який виконував сучасні хіти в класичній обробці.

Я видала здавлене «Ах!..», коли побачила ту саму колекцію на манекенах, що нагадували скульптури.

— Яка надзвичайна краса...

Я підійшла до одного з них і провела поглядом уздовж рукава, вивчаючи шви. Ніколи ще не бачила таких ідеальних швів. 

Я ледь торкнулася їх кінчиками пальців і провела униз.

— Ніколи не бачив, щоб хтось настільки захоплювався костюмами, — раптом почувся чоловічий голос позаду, і я миттю прибрала руку, сховавши її за спину.

Розвернувшись, я завмерла, побачивши перед собою вродливого чоловіка років не більше двадцяти п'яти, який височів наді мною. Чітка лінія щелепи, рівний ніс, високі вилиці — він наче зійшов з обкладинки журналу. На нього був вугільний костюм такого ж ідеального пошиття, як і усі інші тут представлені. 

Я підвела погляд, його сірі очі уважно дивилися на мене у відповідь. 

Зберися!

— Чому вас це так здивувало? Я думала, що саме цим займаються, коли приходять на щось подібне, — з легким сарказмом промовила я і обвела залу пальцем.

Він усміхнувся краєчком губ, і від цього щось незнайоме заворушилося у моєму животі.