Розділ 1

— Вгадайте, хто цих вихідних піде на супер вечірку з шампанським та устрицями? — промовила Поліна, розмахуючи конвертом у повітрі.

—  Це… 

— Мені вдалося дістати для тебе запрошення!

Вона передала мені конверт, перш ніж завалилася на своє ліжко й сіла по-турецьки.

— Як ти його дістала? — здивовано спитала Валя, ще одна моя подруга та сусідка по кімнаті. Дівчина в цей час висушувала своє волосся рушником. — Це закритий захід і туди ду-у-уже важко потрапити.

Валя вивчала журналістику, і кому, як не їй, знати про усі труднощі із закритими заходами.

— У мене є свої способи. Нічого кримінального, — поспішила додати Поліна, коли побачила наші спохмурілі гримаси.

Ми з Валею одночасно закотили очі. Поліна завжди любила вплутуватися у якісь пригоди, тоді як ми зазвичай залишалися осторонь. Якось вона вмовила Валю піти на неонову вечірку, після якої та ледь не потрапила до відділку. Мабуть, саме така безтурботність робила Поліну привабливою для хлопців. Вона була весела, грайлива й трохи зухвала, з довгим каштановим волоссям і зеленими очима.

— І так... — Поліна поплескала долонями по колінах.

— І так..? 

— Сукня, — випалила вона. — Треба тобі щось підшукати. На вечірці буде певний дрескод, тож знадобиться вечірня сукня. 

Поліна відкрила дверцята шафи й стала пильно роздивлятися мій одяг. Після недовгих пошуків ми дійшли висновку, що у мене взагалі немає нічого підходящого. Це, звісно, мене засмутило, адже доведеться витратити немалі кошти на нову, а їх у мене не було. 

— Стривайте, — раптом заговорила Валя, після чого стала копирсатися у своїх речах. — У мене десь має бути сукня з минулого сезону, яку я купила по знижці. А ось і вона!

Вона дістала прозорий чохол, крізь який проглядалася чорна елегантна сукня довжиною максі. У мене перехопило подих, а серце на мить завмерло.

— Вона неймовірна, — видихнула я. 

— Приміряй, — з ентузіазмом кивнула Валя, простягаючи її мені.

Я взяла у неї сукню і сховалася у ванній. Коли одягалася, то робила це так обережно, ніби у мене у руках не сукня, а дорогоцінний діамант. 

— Вона завелика, — сказала я тоді, коли вийшла до дівчат й стала перед дзеркалом.

— Та-а-ак, — протягнула Поліна, схиливши голову набік. — Справи кепські. 

— Доведеться підшивати, — пробурмотіла я й замислено повернулася спиною.

Дивно було сподіватися, що мені підійде розмір Валі. Вона володіла делікатно пишними формами та вузькою талією, тоді як я була худорлявою й невисокого зросту (157 см).

Поліна схрестила руки на грудях й дивно усміхнулася.

— З нас тільки ти вмієш користуватися швейною машинкою, тож... 

За два дні сукня була готова. Мені вдалося підігнати її під свої параметри, що виявилося не складно, адже я досить добре вміла шити. Коли усі приготування завершилися, я з нетерпінням чекала вечора…

Легке хвилювання зародилося у моєму шлунку, коли таксі в'їхало на під'їзну доріжку, а у полі зору поступово з'являлася величезна будівля, де мала відбутися вечірка.

Це був шедевр архітектури. Розкішна неокласична споруда здіймалася на шість поверхів, і у світлі десятків ліхтарів її світлий фасад із масивними колонами здавався майже нереальним.

Мої долоні спітніли у чорних прозорих рукавичках і я спробувала зробити вдих. 

Перед від'їздом Поліна попередила, що запрошення видане на чуже ім'я, буцімто та дівчина не зможе прийти й ніхто про це не знатиме. А натомість прийду я і представлюся її ім'ям. 

За інших обставин я ніколи б не погодилася на таку авантюру, і вона це знала. Тому повідомила перед самим виходом. А точніше, коли я вже збиралася сідати в таксі. 

— Добре розважся, — кинула вона наостанок, побачивши моє роздратування й зникла.

Мені ж нічого не залишалося, окрім як сісти в машину. 

Водій таксі зупинився просто біля червоної килимової доріжки, що вела до парадного входу, де стояли охоронці у навушниках і хостес, який зустрічав запрошених гостей.

— Ваше ім'я? — ввічливо запитав чоловік, коли я зупинилася на вході.

— Міла Лотоцька, — стримано сказала я.

Мій голос, на диво, не затремтів.

Чоловік провів поглядом вниз по аркушу і зупинився на сказаному мною імені, після чого, кивнув й запросив всередину.

— Проходьте. 

Я стримано усміхнулася йому у відповідь.

Всередині будівля була ще кращою, аніж зовні. Просторий вестибюль  потопав у світлі кришталевих люстр із тонким золотим різьбленням, а чорна мармурова підлога сяяла під моїми туфлями. Простеживши за новоприбулою парою, я увійшла до зали, де відбувалася сама презентація нової лінійки чоловічого одягу.

Як і передбачалося, головний зал відчувався ще імпозантніше. Величезні зображення чоловіків у різноманітних костюмах займали майже весь вільний простір на стінах. Бездоганні офіціанти розносили закуски та шампанське; на шведський стіл була виділена уся задня частина кімнати. А у кутку розташовувався цілий оркестр, який виконував сучасні хіти в класичній обробці.

Я видала здавлене «Ах!..», коли побачила ту саму колекцію на манекенах, що нагадували скульптури.

— Яка надзвичайна краса...

Я підійшла до одного з них і провела поглядом уздовж рукава, вивчаючи шви. Ніколи ще не бачила таких ідеальних швів. 

Я ледь торкнулася їх кінчиками пальців і провела униз.

— Ніколи не бачив, щоб хтось настільки захоплювався костюмами, — раптом почувся чоловічий голос позаду, і я миттю прибрала руку, сховавши її за спину.

Розвернувшись, я завмерла, побачивши перед собою вродливого чоловіка років не більше двадцяти п'яти, який височів наді мною. Чітка лінія щелепи, рівний ніс, високі вилиці — він наче зійшов з обкладинки журналу. На нього був вугільний костюм такого ж ідеального пошиття, як і усі інші тут представлені. 

Я підвела погляд, його сірі очі уважно дивилися на мене у відповідь. 

Зберися!

— Чому вас це так здивувало? Я думала, що саме цим займаються, коли приходять на щось подібне, — з легким сарказмом промовила я і обвела залу пальцем.