-Дональд! Ти все ще тут ?- кричала наша начальниця, міс Холпі .
-Вже їду до замовників . Просто ..
- Та хоч криво . Щоб я тебе не бачила !- після цих слів я миттю вибігла на вулицю .
Добре ,що весь матеріал був на комп'ютері інакше ,,міс-я-ще-якби-молода-і-крута " не дала би мені навіть подихати спокійно.
Я - Ребека Дональд ,рекламний агент . Мені 24 років і зараз я їду розмовляти про замовлення з донькою мера , Анастасією .
Моя машина стояла біля офісу .
-Якого ...- машина поліцейського підперла мою крихітку - ще цього не вистачило .
Я роздивлялась по сторонах і побачила що можливий власник машини стоїть біля нашої начальниці і мило говорить . А вона рада старатися .
- Ух , яка ! Чоловіка і дітей має , а до інших заграє , якби мале дівчисько . - я фиркаю і стараюся привернути увагу водія .
Спочатку мені хотілося посигналити , але подумавши я копнула машину і вона заграла ,,чудову мелодію" .
- Гей , дівко , що ти робиш ?- привабливий брюнет зі суворим поглядом відлучився від своєї ,, дами " і поспішив вправляти мені мізки .
- Привертаю вашу увагу , пане ....
- ..Дрейк . А не можна було просто почекати ?!- на мене дивляться лютим поглядом .
- Ой , вибачте мене , просту смертну , що так невчасно потривожила вашу царську персону . Але якщо Марс увійшов в фазу Венери , а вона подіє на Вас , то не могли би ви посунути свій ридван ?
Чоловік склав руки на грудях .
- Ви при свому розумі ? - поліцейський прищурив очі і довго дивився на мене .
- ..точно не при вашому ...- буркнула я - При свому , дякую за турботу , але я й справді поспішаю .
- Я теж , знаєте не стою на місці. - я хмикаю і Дрейк уважно дивиться на мене - Представтесь .
Цей командний тон мені не сподобався , але я лише склала руки на грудях і відповіла :
- Я Ребека Дональд . А ви ?
-Шериф , Максиміліан Дрейк .- шериф уважно стежив за моїми емоціями .
Але я везуча сьогодні . Цей чоловік мрія всіх жінок нашого міста . Ми навіть сміємося з подругами , що всі жінки які сидять закриті в поліцейському відділі самі туди приходять зі словами ,,Візьми мене . Я була дуже поганою дівчинкою . "
Від тих спогадів я ледь стримую сміх , але все ж таки мої очі сміються і Ліан так само складає руки на грудях і дивиться на мене з цікавістю . Так він і справді симпатичний . Високий , підтягнутий брюнет з карими , пронизливими очима навіть мені довподоби . Але блиск очей.. ой , лишенько .
- Приємно познайомитись , шерифе . Гарного Вам дня . Надіюся Вас більше не зустріти . - краще би я того не казала , але я врятувалася сідаючи в машину .
- Взаємно , красуню ...- ледь чутно відповів брюнет і відїхав зі шляху .
Їхати до будинку мера виявилося недовго . Але мені не давали спокою думки про шерифа. Ну чого я так в'їлася ? Може він не такий вже й поганий . Не можна судити ось так відразу по людині . Дурна я ! Але .... таким самим був Біл . Коли ми познайомились він блищав харизмою і вродою . Ми зустрічалися 2 місяці . Але я швидко розкусила його душу . Ця зараза хотіла використати мене для своїх брудних справ , добре що зараз він поїхав далеко .
Я зупинилася біля брами і пояснила охороні, що і до чого . Охорона по рації передала . Поки я чекала відповіді , я зрозуміла що на годиннику 8 вечора . А це значить , що ще трохи і я буду вдома , разом з котиком Джейсом і сестрою Ванесою .
- Міс Дональд , вас чекаю в кабінеті містера Сальваторе. - я кивнула на знак подяки і припаркувавшись наткнулася на дворецького .
- Доброго вечора , міс Дональд . Я вас проведу .
- Дякую , буду вам дуже вдячна . -я посміхнулася і пішла за чоловіком.
Але як тільки зайшла в дім то відразу почала розглядати інтер'єр . Вишуканість та елегантність була присутня у всьому . Настрій піднявся вгору , але не надовго ...
Постріл лунав з другого поверху , якісь люди почали бігати біля мене , чи то охорона , чи то прислуга . Потім ще один постріл , мої руки та ноги заклякли на місті . Від страху я не могла рухатись . Але мозок та інстинкти почали волати : РУХАЙСЯ !
Перед очами я побачила як двері відчиняються і хтось кидає газову гранату . Я нічого не бачу , але ховаюся біля шторів . Мені погано ... руки трусяться , а ще я почала відчувати що хочу спати , у голові паморочиться . Але я чую голоси :
- ... труп тут залишати ?
- Так , це доказ нашого триумфу .
- А де ця рекламшиця ? Мені Джек сказав , що вона на підході .
... лярва...там десь . - я чула тепер лише фрази .
- Вона .....не зробить .
Я відчула запах диму і зрозуміла , що почалася пожежа . Треба рухатися і викликати поліцію .
Закривши очі і порахувавши до 5 я трохи себе опанувала . Вбивці вже пішли ...не переживай ...вбивці пішли на 1 поверх .
Я вийшла з укриття і рванула кудись подалі від диму. В кишені я відчула телефон . Треба подзвонити поліції ...
- А ну стій!- я почула як хтось біжить . Такий знайомий голос у тої людини був , я десь його чула . - Стій ! Я кому кажу .
Але я бігла , я чула постріли . Мені здалося ,що один раз мене чуть не підстрелили . Але я бігла. І побачила двері у якусь кімнату .
,, Господи , хоч би вони були відкриті !"
Ооо ,так ! Я швидко зайшла у схованку і сховалася у шафі . Банально ? Так . Але я зможу подзвонити .
Тремтячими руками я подзвонила до поліції . Коли дзвінок закінчився , я відчула що падаю на коліна . Мені стало зле . Запах диму почав заповнювати легені .
- От зараза ...- прошепотіла я і втратила свідомість.
Мені здавалося ,що це мій кінець . Я подумки прощалася зі світом . З батьками , з сестрою , з подругами і навіть з тим шерифом .
І все ж таки він нічого так .... Якщо виживу , вибачусь.