Глава 46

— Я не знаю, а навіть якби й знала, не сказала б, — майже прошепотіла вона, не розплющуючи очей.

— Справді? Ти навіть не уявляєш, як люди раптом багато чого згадують в умілих руках, — він присунувся до неї ближче, ніжно погладив  по пальцях, а потім почав повільно вигинати два з них назад. У цілковитій тиші хруснули суглоби.

Різкий біль пронизав руку, в очах потемніло. Мучитель легенько побив свою жертву по щоках, приводячи до тями. Ісху нудило. Вона вирішила не уператися у не настільки важливих питаннях.  Цього разу Веренір її не врятує. Тоді, в лісі, коли вона буквально наткнулася на нього, він відчував напрямок, у якому її відвели, і просто йшов за нею. У багатолюдному місті із тисячами будинків цей трюк не пройде. Він ніколи її не знайде, а тому немає сенсу збільшувати свої страждання через дрібниці.

— Він навіть не бачив цього обряду. Я знайшла його, поки він спав, і не встигла показати, — відповіла Ісха. — Тому справді не знаю, чи здатний Веренір провести його.

Єрскай зовсім по-хлоп'ячому розсміявся і в захваті ляснув у долоні.

— От і славно! Тоді я маю до тебе ще багато запитань. У попередні наші зустрічі було якось незручно питати: як йому вдалося повернути тебе до життя? — він демонстративно схрестив руки на грудях і вичікувано дивився на полонянку.

— Навіщо тобі це знати?

Лиходій зацокав язиком.

— Е, ні, тепер я запитую, — він поклав долоню їй на плече і стиснув.

Ісха розуміла: мовчки терпіти побої зараз немає сенсу, але чим менше він знає правди, тим краще.

— Я не померла.

— Облиш. Я приходив до храму тієї ночі. Ти була мертвіша за всіх мертвих.

Ісха розгублено на нього подивилася. У ніч її воскресіння Веренір вже знайшов Гріга вмираючим. Якщо трохи раніше до нього завітав Єрскай, стає зрозуміло, що майже смертельна рана у серця — це не помста лігівців, як повідомив їй жрець.

— Ніхто не може воскрешати мертвих. Таке не під силу навіть Яснопалаючому! - вигукнула вона. — Я не померла, але була однією ногою в могилі. Настільки, що ніхто не зрозумів, що я жива, крім правиці. Він дав якийсь еліксир, який привів мене до тями.

Єрскай  високо підняв брови. Він знав, що  існують такі ліки, які зцілюють  будь-які рани. Навіть знав людей, які знали інших людей, які у разі потреби могли дістати такий флакончик. Але ціна… За нього можна купити кілька сіл. І все ж правиця міг собі це дозволити. Але витрачати таку коштовність на незнайомку?

— Навіщо він це зробив?

— Ти сам сказав: наш дар став надто рідкісним, щоб розкидатися людьми, які його мають.

— Як він дізнався, що ти мала силу? - сипалося питання за питанням.

Сказані у минулому часі слова боляче різали слух. Саме: мала. А зараз вона ніхто. Ісха стиснула щелепи і мовчала. Мучитель неквапом підвівся, підійшов до її стільця і низько схилився, так що його обличчя виявилося на одному рівні з її, уважно подивився в очі, а потім різко випростався. Вона навіть не помітила руху його руки. Наступної миті ліва щока спалахнула різким болем, одразу за нею — права.

— Як? — повторив Єрскай.

— Не знаю! — виплюнула Ісха. — Якось відчув!

Магія – це не точна наука, її закони вивчені погано. Могло бути й таке, що Ісха справді не знала. Чоловік ніби задовольнився відповіддю і надовго замовк.

— Можна задати питання? — перша не витримала відьма, трохи оговтавшись від болю, хоч пальці все ще пульсували. Мабуть, він їх зламав.

— Задати — можна, але не обіцяю, що відповім— він знову сів навпроти неї і почухав коротку бороду, продовжуючи щось обмірковувати.

— Вперше я побачила тебе серед розбійників у лісі. Але ти вирізнявся. Ти ж там виявився невипадково?

— Звичайно, ні. Я прийшов туди, щоб переконатися, що моє побажання щодо Гріга буде виконане. Не міг убити його у замку, це викликало б зайві запитання. А ось жрець, убитий розбійниками в лісі на шляху до місця нової служби, — зовсім інша річ. Але ти все мало не зіпсувала! Якого демона  поперлася за ним? Для мене зустріч з тобою була несподіваною. 

— Але… Якщо ти був із розбійниками разом, то чому просто не сказав їм, щоб мене відпустили?

— Це не так просто, як здається. По-перше, я був там таємно, а таке побажання мене могло видати. По-друге, як вирвати у розбійників їхню законну здобич? Довелося викручуватися. Але чого я точно не очікував, так це княжої облави. Не встиг сховатися від дружинників. І так, я вже прощався з життям, коли ти зробила мені неоціненну послугу. До речі, я ще не подякував тобі за це.

— Можеш і не дякувати. Якби я знала, хто ти, то лишила б помирати!

Він лише хмикнув.

— Ви, жінки, надто емоційні. Твій вчинок тільки підтвердив мої здогади: ти так мало бачила в житті хорошого ставлення до себе, що готова чіплятися за кожну усмішку, звернену в твій бік. Це  виглядає жалюгідно, Ісхо. Але не в цьому суть. Настав час справді важливих питань. Що за зброю ховає князь? Зауваж, поки я питаю дуже ввічливо.

— Ти все одно мене вб'єш, — вона відчула, як на неї навалюється смертельна втома, рук вона вже не відчувала — так сильно їх стягнув Єрскай. Може, це й на краще, тепер її не так турбували вже опухлі й посинілі пальці. Все-таки перелом.