Глава 39

Ісха зосереджено вивчала дубові нескінченні стелажі, обставлені пляшечками і баночками різних кольорів, форм і розмірів.  Деякі були повні, інші наполовину чи майже порожні. Там же акуратними невеликими пучками висіли трави.

— Гей, ти мене чуєш? — уже вкотре намагався отримати хоч трохи уваги Веренір. Вона ніби приросла до цієї шафи, заворожено водячи поглядом по полицях. - Ісхо! - Довелося підвищити голос.

Вона різко обернулася, волосся рудим полум'ям злетіло разом з нею.

— Кричати навіщо? — обурилася вона. — Ти мене налякав!

Цокнувши язиком, він невдоволено закотив очі.

— Ти впевнена, що Медика не народжує?

Відьма, не дослухавши, знову заглибилася у вивчення вмісту стелажів.

— Угум, — нерозбірливо промимрила вона.

— І що, ти знайдеш серед усіх цих ліків потрібне зілля?

Написи на склянках зовсім йому ні про що не говорили. Засушена трава – тим більше.

— Ні, — Ісха не відводила погляду від полиць. — Я зроблю своє, — після довгої паузи, коли Веренір знову хотів нагадати про себе, продовжила вона. При цьому схопила кілька пляшечок та перетягла їх на широкий довгий стіл.

— Дай світла! — коротко кинула вона.

Веренір тільки усміхнувся наказовиму тону, але, нічого не сказавши, підставив ближче до неї олійну лампу. Відьма швидко відкрила пляшечки, кожну зосереджено понюхала і навіть спробувала по краплі. Задоволено хмикнувши, вона змішала всі інгредієнти у чаші, яку знайшла тут же, на столі. Десниця вперше бачив її такою діяльною. Він уже звик, що від неї виходила невпевненість і туга, але зараз щось змінилося, ніби за помахом чарівної палички, дівчина стала зовсім іншою. Від Ісхи віяло наснагою. Вона стала схожою на   рибу, що довго пролежала на березі і знову потрапила у воду. На доказ його думок та відволіклася від роботи і подивилася на нього палаючими очима:

— Це просто щось неймовірне! Тут же ціла скарбниця!

Веренір мимоволі посміхнувся, дивлячись на щасливу Ісху.   Варто віддати лікареві належне, Ратіур все тримав у строгому порядку: підписаними були не тільки всі пляшечки, а й пучки трав — на кожному висів акуратний ярлик. Інгредієнтів для майбутнього зілля було стільки, що відьмі й не снилося. Про деякі із них вона лише читала. Із іншими можна випробувати стільки нових рецептів!

Веренір позіхнув. Втома брала своє. А ще працювати та працювати, поспати найближчим часом навряд чи вдасться. Порившись у ящиках столу і знайшовши там маленьку мідну лійку та порожню пляшечку, Ісха перелила в неї ліки з чаші і повернулася до стелажів. Маг покосився на велике м'яке крісло лікаря, яке зараз його  дуже притягувало. Як довго вона тут ще господарюватиме? Може, він хоча б на кілька хвилин прикриє очі?

Але здійснити план не вдалося. У двері постукали, всередину впурхнула служниця:

— Пане правиця, ти кликав?

Тільки чоловік хотів відповісти негативно, як заговорила Ісха:

— Так, візьми ось це, — вона швидко насмикала в полотняний мішечок якихось листочків з різних пучків і передала його дівчині. — Завари окропом, почекай чверть години, проціди і принеси відвар пану правиці, будь ласка.

Служниця коротко схилила голову, взяла мішечок і вийшла, навіть не глянувши на мага. Той здивовано розширив очі, мовчки питаючи, що це зараз було.

— Це допоможе тобі не заснути на допиті. Бачив би ти зараз себе збоку!

Він знизав плечима.

— Що, маю дуже поганий вигляд?

— Трохи кращий за Ратіура, — невесело пожартувала вона. — Але моя чудова суміш поставить тебе на ноги. А тепер ходімо швидше, подивимося, як там Медика.

Ідучи за дівчиною, Веренір не міг зрозуміти, коли в ній встигла прокинутися звичка командувати.