Глава 35

Веренір жестом запросив Ісху за стіл. Поки вона сідала, то встигла помітити, як правиця підійшов до княжого столу і повільно провів над кожним блюдом рукою. Задоволено кивнувши,  прийшов назад і сів праворуч від Ісхи. Вона одразу зрозуміла, що він якимось тільки йому певним чином перевіряє їжу на отрути. Хоча вона теж змогла б відчути отруту в їжі, якби до неї повернулися сили.

Їхні місця були зовсім поруч із князем, але все ж таки за іншим столом. Десниця трохи нахилився до відьми і тихо заговорив:

— Прямо навпроти нас — княжий шуйця Вітабут, ліворуч від нього — каштелян замку Шалюта, але здебільшого він у нас відповідає лише за господарські потреби. А праворуч — головний підскарбій* [те саме, що й скарбник] князівства Єуфрон. Лікаря Ратіура ти знаєш, але він чомусь спізнюється, — Веренір кивнув на порожнє місце поряд з Ісхою.

Троє представлених були вже немолоді і, до речі, без масок, тому Ісха старанно намагалася запам'ятати, хто з них, хто і які функції виконує. Сильних цього світу краще знати в обличчя. Так, про всяк випадок. Вітабут раптом обернувся в їхній бік. Холодно кивнув Вереніру, а Ісху не удостоїв навіть поглядом. Гостя почувала себе настільки незатишно, як це взагалі можливо. Вона ледве стримувалась, щоб не вовтузитися на лаві.

— А коли можна піти звідси? — прошепотіла  Вереніру.

Він мало не засміявся, але замаскував сміх кашлем у кулак.

— Повір, я теж не в захваті від цього товариства, але веселощі тільки починаються, до того ж зовсім скоро ти будеш представлена князеві. Потерпи трохи, — заспокоїв він дівчину, від чого вона ще більше занервувала.

Тройтан підвівся і промовив невелику вітальну промову. Ісха майже не вловлювала, що саме він каже, але разом з усіма підняла кубок з медом і зробила кілька ковтків. Іншого разу вона із задоволенням випила б цей солодкий хмільний напій, але зараз він зовсім не ліз у горло. Вечір ішов своєю чергою. Ісха все ж таки змусила себе проковтнути кілька шматочків м'яса, майже не відчувши смаку. Здебільшого вона спостерігала за присутніми: усі їли та пили, сміялися та розмовляли. Бард, вставши в середину зали, виконав кілька балад, зірвавши оплески. Потім гостей розважали метальники ножів та факіри, танцювали дівчата у яскравих пишних сукнях. Нарешті князь, подивившись на Вереніра, зробив йому знак рукою, який Ісха розтлумачила як наказ підійти до нього.

— Настав час, — торкнув її за руку правиця. —Не бійся.

— Це так не працює, — пробурчала сама собі Ісха. Не могла вона перестати хвилюватися тільки тому, що він їй так сказав. Але відступати пізно.

Веренір запропонував їй руку і підвів до Тройтана. При цьому решту гостей продовжували розважати запрошені артисти. На десницю і жінку, що його супроводжувала, не звертали уваги. Зупинившись біля столу, Ісха присіла, схиливши голову. Веренір про всяк випадок заздалегідь попередив її про це.

— Пане, дозволь відрекомендувати тобі — цього разу офіційно — мою гостю — Ісху з Тихого Логу.

Тройтан прихильно усміхнувся:

— Підійдіть ближче, не хочу кричати.

Вони зробили ще крок уперед, опинившись впритул до столу. Медика уважно розглядала гостю, відправляючи собі в рота одну за одною яскраві виноградини. Ісха з подивом відзначила, що в її погляді не було холоду чи гордовитості, які вона сьогодні деколи ловила на собі. Медика була нею зацікавлена.

— То це ти, значить, Лихого прикінчила? - реготнув Тройтан.

— Я, господарю, — похнюпилася Ісха. — Але у мене не було вибору. Він збирався...

— Не має значення, — різко перебив Веренір. - Все вже позаду.

— Ні, важливо! — раптом подала голос кохана правителя. — Я хочу дізнатися всю історію у подробицях, — у її тоні звучали вимогливі нотки. — Будь ласка, — додала вона, усміхнувшись.

— Щоб розповісти все, не вистачить цього вечора, пані, — м'яко спробувала уникнути відповіді відьма.

Медика задоволено усміхнулася :

— Тим краще, я нікуди не поспішаю, а тут сьогодні надто нудно.

Врятував дівчину Тройтан.

— Кохана, мені здається, тут не зовсім підходяще місце для таких розмов. Але ти можеш запросити Ісху до себе хоч завтра. Я впевнений, вона із задоволенням все тобі розповість, чи не так?

— Звісно, правителю. Це буде для мене честю.

— Ну от і добре, — усміхнувся він, погладивши по руці Медику і глянув на неї таким безмежно відданим поглядом, що Ісха мимоволі позаздрила.

Здається, можна було видихнути і відійти до свого столу, а там потихеньку втекти від цього галасу. Ісха запитливо подивилася на Вереніра, той кивнув головою. Вони рушили до своїх місць. Черговий номер якраз закінчився, глядачі заплескали.

Настала коротка пауза між виступами. І тут у дверях здійнялася якась суєта. Одразу кілька стражників навперебій кричали на хлопця зим десяти. Ісха вже бачила його кілька разів і знала, що той працює на кухні. Він стояв блідіший за сніг. Обличчя  скривилося, ніби зараз розплачеться. В руках у нього був глибокий плетений кошик. Декілька червоних крапель просочилося з дна і впало на кам'яну підлогу. Незрозуміле пожвавлення привернула увагу князя.

— В чому справа? — підвищив Тройтан голос, щоб його почули на тому кінці зали.