Глава 34

Серед великого тронного залу відьма почувалася абсолютно безпорадно. Навколо панував неймовірний галас, що його видавали близько сотні запрошених.

Напевно, Уродож був найвидовищнішим і найяскравішим святом року. Поспіхом збиті довгі дерев'яні столи, що стояли по периметру, були обставлені наїдками: тушкованим м'ясом, свіжим хлібом, квашеннями і соліннями. На великих тацях стояли фаршировані яблуками тетеруки, дикі качки та куріпки. Розкривши пащі, змушували гостей пускати слини запечені щуки. І, звичайно, столи ломилися від овочів і фруктів — головного осіннього багатства. Особливу картину створювали  червоні, жовті та зелені яблука, пузаті бурі груші, солодкий бордовий та синій виноград. Столи манили запечатаними поки що глиняними пляшками та глечиками з вином, пивом, квасом та медом.

Відьма жодного разу не заходила сюди, та й взагалі ніколи не була в таких величезних приміщеннях, а тому була трохи збентежена. Стіни тяглися майже нескінченно вгору, а стеля йшла під саме небо.

Вечір тільки розпочинався, але було вже багатолюдно. Ісху раз у раз хтось ненароком зачіпав. З одного кута долинала проста й дещо нав'язлива мелодія, яку награвав на дудці хлопчина, в іншому кутку бард налаштовував гуслі. Люди говорили і сміялися, хтось сперечався. Всі звуки зливалася в один невиразний гомін.

Стіл, встановлений на невеликому піднесенні біля однієї зі стін, де зазвичай стояв княжий трон, поки пустував. На відміну від інших, він був покритий білою скатертиною, розшитою червоними нитками. Тут же стояли срібні блюда та чаші, у позолочених канделябрах горіли свічки.

Кози, ведмеді, вовки і навіть бики стояли окремими компаніями, сміялися та розмовляли. Хтось уже сидів за столом, хтось лавірував між гостями, вітаючись зі знайомими. У Лозі народ теж іноді вбирався тваринами, але костюми вольмірців вражали різноманітністю і часом навіть химерністю. Ісхі ще не доводилося бачити відразу стільки шовку, оксамиту та атласу, розшитих перлами та склом, а подекуди й золотою ниткою. Схоже, сьогодні до тронної зали допустили лише найшанованіші родини. Між гостями раз у раз мелькали стражі в мундирах. Сьогодні їх було особливо багато: потрібно ретельно стежити, щоб обійшлося без заворушень.

Через вікна долинали метушливо-святкові звуки з вулиці. На подвір'ї теж стояли столи, хоч і з більш простою їжею і менш різноманітною випивкою, але веселощів присутнім там було не позичати. Поки тут люди тільки збиралися, на подвір'ї вже танцювали і драли глотки похабними куплетами.

Якби Веренір не дав чітких вказівок, що сьогодні з нею хоче познайомитися князь, Ісха нізащо тут не залишилася б. Надто незатишно почувала себе серед цієї пишноти, надто багато людей оточувало її.

До зали увійшли музиканти з цимбалами і без жодних передмов почали грати. Заводна мелодія була Ісхі знайома. Така могла звучати у найдешевшій таверні. Частина гостей відразу вирішила скористатися моментом і пустилася в танець. Танцювали парами, четвірками, мінялися партнерами. Веселощі били ключем. Відьма опинилася прямо в їх епіцентрі, не встигнувши відскочити до стіни. Раптом  відчула, як хтось схопив її за талію, змушуючи рухатись у загальному ритмі. Вона різко обернулася. Їй вклонився високий чоловік у масці сірого вовка. Хто ховається за нею, роздивитися неможливо. Але його біла котта [тунікоподібний одяг], багато розшита золотою ниткою, відразу привертала увагу. Пам'ятаючи про етикет, Ісха зробила короткий уклін, але хотіла відмовитися від танцю. Однак чоловік прошепотів їй у саме вухо:

— Твої очі викликають захоплення.

Голос здався невиразно знайомим, але більшого вона сказати не могла.

— Дякую. Чи можу я дізнатися, хто ти?

Людина знизала плечима, уникаючи відповіді, продовжуючи тягнути її далі в танець. Ісха, зацікавлена, хто ж перед нею, дозволила це зробити. Цікаво, чи він знає її, чи просто підійшов до «заморської красуні»?

Ісха придумала собі образ, який колись бачила на картинках у книзі про далекі землі, де жінки приховували обличчя хустками. Вона обернула голову довгим відрізом темно-зеленого оксамиту у колір сукні. Вийшла своєрідна чалма, яка якнайкраще пояснювала наявність вуалі на нижній частині обличчя. Зате очі залишалися відкритими, й Ісха густо підвела їх вугіллям для повноти образу. Все-таки сьогодні ряження, і можна не хвилюватися, що її вбрання не зрозуміють. Єдине, що вона зробила не за книгою, то це не стала ховати локони, вони виглядали назовні.

Сукня також була пошита з густого і важкого оксамиту того ж смарагдового відтінку. Корсет досить щільно стягував ребра, заважаючи нормально дихати, але кравчиня запевнила дівчину, що зараз у моду входить саме такий фасон. Тішило тільки, що груди залишалися наглухо приховані тканиною, яка закінчувалася комірцем біля самого горла, бо вбрання деяких тутешніх модниць викликало у відьми щонайменше подив. Кравчиня якимось чином вмудрилась пошити сукню за відведені їй три дні. Ісха, хоч до цього завжди шила собі одяг сама, нізащо не встигла б у такий термін. Але, мабуть, коли тебе про щось просить правиця, ти просто береш і виконуєш доручення.

І знову цей незрозумілий страх в очах при згадці про Вереніра. За час перебування в замку у Ісхи склалося стійке враження, що всі слуги бояться мага до тремтіння. Хіба що Ейла, незважаючи на вразливість та емоційність, ніколи не виявляла страху перед ним. І чомусь цей факт був відьмі вельми неприємний.

На якусь мить Ісха так захопилася танцювальними рухами, що забула про все. Можливо, цей вечір буде не настільки поганий, як вона собі його уявляла. Один танець скінчився, заграла інша мелодія. Незнайомець узяв Ісху за руку і легенько торкнувся її шкіри тим місцем на масці, де була вовча паща, імітуючи поцілунок. І, схилившись до її вуха, з тихим сміхом помітив: