Глава 31

— Я був кращої думки про твої розумові здібності, — холодно кинув Ісхі Веренір, коли всі небезпеки минули, і вони прибули до рятівних стін замку.

Слова боляче різали прямо посередині грудей. Такий дивний контраст у порівнянні з тим, як він обіймав її, вивозячи з лісу. Можливо, відьмі тільки здалося, але він робив це набагато міцніше, ніж того вимагала їзда на одному коні. Чи, таким чином, він просто намагався заспокоїти її? По дорозі Ісха, як не намагалася взяти себе в руки, не могла перестати тремтіти. І тремтіла не від холоду, бо плащ, який їй дав чоловік, добре виконував призначення. Веренір нічого не говорив, але вона відчувала його безмовну підтримку. Все змінилося дуже різко, як тільки він зістрибнув з коня і подав руку, щоб допомогти їй спішитися.

— За всієї моєї поваги, пане правице, я не зобов'язана звітувати перед тобою за свої дії. І тим більше не просила їхати за мною! — Ісха підняла підборіддя, витримуючи крижаний погляд блакитних очей.

— Здається, я просив називати мене на ім'я, — у його голосі почулися нотки злості.

— Слухаюсь, пане правице, — в удаваній покірності схилила голову відьма, проте погляду не відвела.

Веренір круто розвернувся на підборах і, не озираючись, увійшов до замку. Ісхі нічого не залишалося, як поплестися у виділені їй покої.

***

Вона вимилася, розчухала волосся, трохи поїла, випила води і взагалі зовні виглядала цілком нормально. Їй навіть принесли ще одну сукню замість зіпсованої — все того ж непримітного сірого кольору та закритого крою,  яка здавалася трохи завеликою, але нічого не вдієш, шилося не на неї. Дівчина знову майже до самих очей закуталася у вовняний шарф, який теж був іншим, бо попередній "загинув" у нерівній сутичці з лісовим розбійником.

Після полудня зазирнув придворний лікар:

— Я можу увійти?

Ісха кивнула, не дивлячись на нього. Правду кажучи, вона вже кілька хвилин дивилася в одну точку, лише зрідка моргаючи.

— От, — він поставив на столик пляшечку. - Прийми сьогодні перед сном.

— Що це? — якось байдуже, скоріше, щоб просто заповнити тишу, спитала вона.

— Настоянка за моїм власним секретним рецептом, — з гордістю відповів лікар. — Допомагає заснути.

Іншим часом відьму дуже зацікавив би склад ліків і вона неодмінно постаралася б вивідати рецепт. Вони вже кілька разів розмовляли і стали якщо не друзями, то, принаймні приятелями, яким є про що поговорити. Але зараз вона лише кивнула на знак подяки, не відводячи погляду від тієї самої точки на підлозі.

Лікар уже стояв на порозі старості: колись чорне волосся  було скрізь поцятковане сріблястими нитками, а борода вже зовсім побіліла. Низький, з великим круглим животом, що сильно виділявся на тлі, по суті, не огрядного тіла. Він постояв ще трохи в тиші, а потім додав:

— Пан правиця розпорядився: на заході сонця тіло жерця Гріга віддадуть вогню.

Відьма моргнула і нарешті, подивившись гостю в очі, тихо сказала:

— Дякую, Ратіуре.

Він щось хотів додати, але махнув рукою і вийшов.

Там, де всередині неї ворушилось щось тепле до Гріга, не було болю. Лише порожнеча. Жахлива крижана порожнеча.

***

Люди навколо сьогодні здавалися жвавішими, ніж зазвичай. Весь замок почав рухатися.

— Що відбувається? — трохи стривожено поцікавилася відьма у служниці, яка принесла сніданок.

— Як, пані не знає? — витріщила очі та. — Сьогодні страчують тих мерзотників, яких упіймали в лісі. На центральній площі. Давно пора! Скільки душ невинних згубили, демони прокляті!

Ні, Ісхі ніхто нічого не говорив, а вона вже кілька днів нікуди не виходила. Від Вереніра звісток теж не надходило. Що ж, ці люди багато разів спокушали долю, страта - цілком закономірний результат.

Сьогодні вона пройдеться столицею і дізнається, чи не потрібна комусь наймичка.  Не те щоб їй було так приємно подивитись на страту, але це хороша можливість послухати, про що говорять місцеві жителі і що їх турбує. Настав час шукати собі новий будинок.