Глава 25

Ісхі не спалося. Спочатку вона намагалася влаштуватися в ліжку, яке здавалося надто м'яким і надто теплим. Розкривалася, знову вкривалася, витягала з-під ковдри лише одну ногу. Сон не приходив. Зрештою,  взагалі встала. Відчувала, що вже перевалило за північ. Вона ширше відчинила віконниці і на повні груди вдихнула тепле осіннє повітря. Думки не давали спокою. Зараз би вийти на своє подвір'я чи навіть вибратися до лісу. Ні, жити в цій кам'яній громадині не для неї. Занадто багато людей поруч і дуже мало простору, незважаючи на неймовірні розміри замку.

В повній тиші внутрішнього двору вона почула чиїсь тихі кроки, що відбивалися луною в кам'яних стінах. Хтось, важко човгаючи, повільно рухався у бік воріт. Однак роздивитися його не вдалося. Надто темно сьогодні, через хмари не пробивається місячне світло. Мабуть, хтось із варти. Вони ж постійно обходять територію. Ісха знову повернулася до роздумів.

А ще Гріг. Щось у його поведінці не давало спокою. Щось не так, але вона не могла зрозуміти, що саме.  Рада була б пояснити його дивну поведінку тим, що на нього так багато всього навалилося за останні дні. Але ні. Було ще щось. Інтуїція її ніколи не підводила. Відьма зрозуміла, що просто має поговорити з ним ще раз. До того ж прямо зараз. Якесь неприємне хвилювання крутилося в середині грудей, коли вона думала про жерця.

Відьма вдягнулась і вислизнула в коридор. Світильник запалювати не стала, іти недалеко. А в деяких місцях коридору, як вона встигла вивчити, горіли лампи. Ісха все ще погано орієнтувалася тут, але як дійти до покоїв жерця вже запам'ятала. Незабаром  опинилася біля дерев'яних дверей. Постукала і тихо увійшла всередину, готуючись вибачитись за такий пізній візит.

— Гріг? — тихо покликала вона. — Ти спиш?

Їй ніхто не відповів. Вона повільно підійшла до ліжка. Звичним рухом провела рукою над лампою, щоб запалити вогонь. Але нічого не сталося. Відьма коротко вилаялася. Якщо сила і збиралася повернутися до неї, то явно не зараз. Ліжко було холодне і порожнє.

— Гріг! — покликала Ісха голосно, хоч уже розуміла, що тут нікого немає.

Вона вибігла з лампою в коридор і запалила її об найближчу палаючу. Повернувшись до порожніх покоїв, уважно оглянула їх. Про всяк випадок заглянула навіть у скриню для одягу. Звісно вона не розраховувала знайти там Гріга, але не подивитися туди не могла. Все пусто. Хоча у жерця і не було з собою ніяких речей. Ситуація, в якій вони опинилися в Лозі, якось не сприяла тому, щоб брати багаж. Однак зі столика біля ліжка зникли численні ліки, які Грігу на вимогу лікаря потрібно приймати. Минулого разу стільниця була буквально заставлена різними баночками з краплями та мазями. Тепер абсолютно порожньо. Раптом вона зрозуміла, чому її увагу привернула людина, що йшла у темряві двору. Це не вартовий. Ті завжди висвітлювали собі шлях смолоскипами. А він ішов без світла, причому дуже повільно, наче йому важко. Рухана раптовою здогадкою, відьма, захищаючи рукою полум'я, кинулась униз.

Вона швидко вибралася назовні. Стражник, якому належало стояти біля дверей, міцно спав поряд із виходом. Вона не стала його будити і тихо вийшла надвір. Здається, людина прямувала у бік воріт, що вели до міста. Дівчина поспішила туди. Самі ворота яскраво освітлювалися. З метою безпеки, звісно. Тут завжди чергувало кілька стражників. І вони не спали. Ісха побачила знайомого дружинника, який нещодавно відмикав ворота їм із Вереніром. Той теж упізнав відьму і трохи схилив голову на знак вітання.

— Добраніч, пані, щось сьогодні нікому не спиться, — добродушно сказав він. Зараз, коли правиці не було поруч, він поводився набагато розслабленіше і спокійніше.

— Добраніч, — відгукнулася Ісха. — Що ти маєш на увазі?

— Так жрець Гріг щойно через нас пройшов.

У замку мешкала купа народу, чутки розходилися дуже швидко. Мабуть, всі вже знали про те, що тут гостював жрець.

— А що йому знадобилося в місті в таку ранню годину?

— А він не пішов у місто. Точніше, сказав, що рана вже досить затягнулася і обов'язок служіння кличе його на нове місце. Куди ж він подався?..

— Та ж у Вілью, — підказав його напарник.

— Але чому ж серед ночі?! — вигукнула Ісха. — Він не міг до світанку зачекати?

Стражники синхронно знизали плечима.

— А ви що ж, можете без перешкод випускати будь-кого звідси?

— Та це… — зам'явся чоловік. — У нас не було жодних наказів не випускати, та й він же жрець, як його не випустиш? А як Яснопалаючий розгнівається? Це ми нікого впускати не можемо без дозволу шуйці, хоч би там сам верховний жрець стояв. А випускати… Чого ж не випустити?

Ісха починала злитися через цю ситуацію і особливо на Гріга. Вона має неодмінно з ним поговорити та все йому сказати. Після всього, що з ними сталося, вона заслуговує на те, щоб він з нею хоча б по-людськи попрощався!

— Тоді відкрийте і мені.

Дружинник витріщив очі.

— Пані, у місті зараз небезпечно. Це в замку все охороняється, а за стіною повно всякого зброду. Столиця таки, сюди і жук, і жаба сунуться. Почекай кілька годин, поки розвидниться хоча б.

Ісха похитала головою:

— Мені треба поговорити із жерцем. Якщо я зараз не вийду, то можу його вранці не наздогнати. Відкривай.