Глава 15

Ісхі знову снився кошмар. На цей раз він жахав новими подробицями. Вона сиділа на підлозі своєї хати, без сил привалившись до зробленої з колод стіни, біля відра з каламутною водою. Кров з-під нігтів так і не вимилася, встигнувши намертво присохнути. Десь далеко чулися голоси. Багато. Мов бушує натовп. Це було надто незвично для глушини, в якій стояв її будинок, проте зараз відьма не звернула на цей звук жодної уваги. Вона все дивилася на свої руки, наче на щось чуже й далеке. Із забуття її вивів крик незнайомого чоловіка, який зазирнув у відчинене вікно:

— Тут вона! Давай!

Хтось інший істерично закричав: "Спалити відьму!" Декілька безладних голосів підхопили клич. Натовп схвально загарчав, як голодний хижий звір, що вже тримає свою здобич у зубах. Наступної миті в світлицю влетів смолоскип. За ним ще один – уже з іншого вікна. Першими спалахнули легкі фіранки. Вогонь став старанно лизати віконний отвір, заохочуваний свіжим повітрям. Майже одразу ж спалахнув великий, на півкімнати, килим. Відьма скрикнула, але не змогла навіть поворухнутися. Цей сон переслідує її вже багато років. І щоразу вона ціпеніє. Вона навіть не спробувала загасити вогонь, хоч під рукою стояло ціле відро води. Знайшла сили лише на те, щоб відповзти подалі від полум'я та забитися в куток. Приміщення швидко розжарювалося, Ісха закашлялася від їдкого чорного диму, яким майже повністю заволокло хату. На руку потрапила вуглинка, боляче обпекла шкіру. Відьма змахнула її і заплющила очі, намагаючись прокинутися. Іноді це вдавалося раніше, ніж вона вмирала. Але раптом жінка зрозуміла: це не сон. Все відбувається наяву!

Ось тепер її накрила справжня паніка. Ісха спробувала погасити полум'я, викликавши силу, проте нічого не сталося. Взагалі. Наче вона звичайнісінька людина. Відьма схлипнула. До дверей та вікон уже не дістатися, до льоху теж… Легені розривалися від кашлю, в очах почало темніти. Чи це просто дим? Нестерпно гаряче. Здається, це кінець.

Наступної миті сталося одразу кілька речей. З гуркотом, перекриваючи ревіння вогню, всередину влетіли вхідні двері. Приплив свіжого повітря викликав ще один величезний клуб полум'я та чорного диму. У отворі з'явився силует і зник у диму. Дерев'яна балка на стелі не витримала і ухнула вниз, прямо на відьму, що лежала на підлозі. Біль пронизав обличчя. Ісха скрикнула востаннє і відключилася.

***

Від довгого та швидкого бігу у незвичного до таких навантажень жерця у роті стояв присмак крові. Він важко дихав, пропихаючись крізь притихлий натовп. Здавалося, тут зібралося не менше половини Лога, якщо не весь. Люди обліпили паркан з усіх боків, найсміливіші увійшли у двір і дивилися «виставу» у перших рядах. Гріг спізнився. Вони не стали хапати Ісху. Не відвели навіть до судді, щоб він розібрався у всіх обставинах справи та виніс вирок. Вони вирішили спалити її прямо тут.

З вікон палахкотів уже відкритий вогонь. Зазвичай, коли траплялася пожежа, такі будинки не намагалися рятувати, залишалося лише дбати про те, щоб полум'я не перекинулося на сусідні будівлі. Але тут не було сусідніх будинків. З якоюсь крижаною впертістю і навіть спокоєм чоловік узяв ковдру з широкого крісла-гойдалки. Опустив її у важку дубову діжку з дощовою водою, якою городяни підперли двері. Йому ніхто не заважав.

— Допоможи, — коротко наказав він найближчому чоловікові. Щось було в голосі жерця таке, що не послухатися чоловік не міг. Разом вони відсунули перепону. Гріг загорнувся в мокру ковдру з головою і одним різким рухом ноги вибив двері, що відкривалися назовні. Вони з гучним клацанням розвалилася на дві частини, акуратно по тріщині, яку нещодавно залишила відьма. З отвору вирвалася  хмара полум'я,  мало не зачепивши жерця. За його спиною дружно ахнули. Від рішучості лізти в це пекло, майже не залишилося й сліду. Потрібно дивитися правді у вічі: у будинку вже немає нікого живого.

Короткий вигук подіяв на нього, як відро холодної води. Зробивши глибокий вдих, він увійшов усередину. Звідки йшов крик, зрозуміти він не встиг, але добре пам'ятав, що і як у хаті. Якось зовсім недоречно промайнула думка, що нормальна людина всередину вже не полізла б. Дах ось-ось завалиться.

А якщо й справді зачарувала?

Жрець буквально спіткнувся об жінку, бо роздивитися щось у ковдрі крізь дим та вогонь було просто неможливо. Обпалюючи долоні, він скинув з її безвільного тіла шматок балки, що відвалилася, і взяв на руки. Поруч звалилося щось ще. Гріг мимоволі пригнувся. Декілька кроків, і все буде скінчено. Але як він їх подолав, та ще й з ношею на руках, служитель не пам'ятав...

***

Останньою до будинку, що горів, дісталася Сея. Це тільки здається, що немовлята легкі. Спробуй пронести його хоч пару верст, і руки, здається, відвалюються. Вона натрапила на стіну тиші, яка тільки може бути при великому скупченні народу. Яскраво палала хата. Голосно тріщачи, вмирав у полум'ї будинок. Жрець стояв посеред двору, не випускаючи з рук дівочу фігурку в  обгорілій брудній довгій сорочці. Раптом усі почули тупіт копит. Люди поспішно розступилися, пропускаючи у відчинені ворота візок, запряжений однією рябою кобилою.

— Скоріше, сюди! — крикнув жерцеві важкий сивий чоловік, у якому багато хто визнав місцевого торговця Статруна. Гріг ще раз обвів усіх важким поглядом, від якого, майже всі відводили чи опускали очі. І в повній безмовності поніс відьму до воза.

Ісха була мертва.