Глава 11

Пройшов День. Потім ще один. За ним ще кілька. Ісха навіть не думала вибиратися до міста. Ні, думати вона про це думала, але вирішила, що без великої необхідності бачити нікого не бажає. Так було завжди. Вона весь час жила сама. Навіщо порушувати звичний ритм життя? І з чого вона взагалі вирішила, що це гарна ідея ходити до храму? Мало що жрець міг сказати. Слова нічого не означають.

Світанок настав зовсім недавно. Сонце навіть ще не повністю показалося із-за  лісу. Дерева відкидали довгі тіні. Ісха витягла у двір велике крісло, з ніг до голови загорнулася в ковдру, бо було відчутно прохолодно, і відкрила книгу. Занадто дороге задоволення читати книги, тому вона часто їх обмінювала на інші або продавала і купувала нові. Але було в її колекції кілька улюблених томиків, з якими вона нізащо не хотіла розлучатися. Дівчина читала все, що могла дістати: від медичних трактатів до щоденників мандрівників та пригодницьких романів. Але найбільше любила казки. Ось і зараз у руках лежала зачитана майже до дірок стара рукописна книга легенд про літаючих зміїв.

А може, й не казки це зовсім? Вона спостерігала, як вітер хитає верхівки дерев. Адже є Змієві гори. Чому б там не бути літаючим тваринам? Звичайно, вона знала, що Змієвими їх називали лише через форму — довгу і вигнуту. І все ж, якби  велетні  справді існували, це було б чудово. За цими думками Ісха і не помітила, як задрімала.

Розбудив її скрип хвіртки. Жінка відкрила очі і не відразу зрозуміла, що це відбувається наяву. Перед нею стояв той, про кого вона воліла не думати, бо починала злитися: на нього, на себе, на всіх логівців, які їх обговорювали.

Жрець, одягнений зараз просто, височів над нею і безсовісним чином спостерігав, як вона мружиться від яскравого світла.

— Прогуляємось? — запропонував він, кивнувши в бік лісу, навіть не привітавшись.

— Якщо не боїшся вовків, — похмуро пожартувала відьма, вибираючись зі свого затишного гніздечка. Принаймні, Гріг розцінив її слова як жарт. Він подав руку, щоб допомогти встати, але та проігнорувала цей жест і швидко схопилася на ноги, струшуючи з себе залишки дрімоти.

***

— А мені здавалося, що тобі сподобалися мої проповіді, — порушив мовчання Гріг. Ісха не втрималася і глянула в обличчя співрозмовнику. Як і слід було очікувати, очі його променилися хитрими іскорками, а на губах грала ретельно прихована усмішка. Він провокував її на усмішку у відповідь. Але очікуваної реакції не було. Тоді  змінив тактику та став серйозним.

Вони повільно брели вузькою стежкою, все заглиблюючись у ліс, який зараз був наскрізь пронизаний пташиними трелями. Сонце гріло верхівки сосен, що поширювали навколо свіжий аромат, до якого домішувалися важчі запахи моху, вологої землі, соснових голок і грибів, що давно обсипалися і підгнили. Йшли мовчки вже досить довго.

— Ісхо, я все розумію, але... — знову спробував завести розмову Гріг.

Відьма зупинилася, як укопана.

— Ні, не розумієш! — різко розвернулася вона обличчям до нього. — Ти не розумієш! Тому що ти — жрець, шановна людина, духовна особа, зрештою.

Гріг від такого натиску навіть відсахнувся від неї.

— Коли тебе бачать, ніхто  гидливо не відвертається. За твоєю спиною зневажливо не шепочуться. З тобою вони розмовляють! Усі шанують. А хто я? — вона стиснула кулаки. — Лише відьма! Негідна! З темною душею! І що там ще про мене говорять, га? — жінка говорила все швидше і голосніше, виструнчившись, поки різко не замовкла, гнівно дивлячись на служителя.

Жрець не був готовий до такого натиску з її боку і не знав, що відповісти на цю тираду, щоб ще більше не роздратувати. Але не встиг він придумати, як викрутитися зі скрутного становища, як її емоції круто змінили напрямок. В очах заблищали сльози.

— Я вже стільки зим зовсім одна! — голос став тихішим. — Відколи померла бабуся… — вона ненадовго замовкла, намагаючись глибоко дихати, щоб заспокоїтись, бо сама від себе не чекала такого вибуху. Немов саме зараз назовні раптово вирвалося те, що вона багато зим так старанно намагалася ігнорувати. Глибоке дихання не дало заспокоєння. Вона вже не могла зупинитись. Жрець ступив назустріч. Відьма, підкоряючись раптовому пориву, притулилася чолом до його плеча, продовжуючи виливати душу вже тихим шепотом.

— Мені так її не вистачає! Бракує просто поговорити з кимось, кому нічого від мене не потрібно!

Гріг спочатку не наважувався рушити, боячись злякати її, а потім повільно опустив руку їй на волосся і став легенько гладити. Ісха не противилася.

— Я не можу так більше…

Якийсь час вона просто чіплялася за нього, схлипуючи. Але поступово почала затихати. Тут він помітив широкий пень поряд із стежкою і, взявши її за руку, відвів до нього, посадив і сам сів поруч.

— А найстрашніше — це сни, — Ісха ніби не помітила зміни пози, дивилася порожніми очима кудись у далечінь. — Майже щоночі я бачу свою смерть. Я згоряю, Гріг. Відчуваю, як моє тіло охоплює вогонь. Ось тут, — вона взяла його руку і приклала до своєї шиї трохи нижче лівого вуха. — І це  боляче. Щоразу прокидаюся від власного крику.

Жрець, ледь торкаючись, провів великим пальцем її щоки.

— Це просто сон, нічого більше, — спробував заспокоїти він. Ісха гірко посміхнулася.

— Я — відьма, жрець. Поняття "просто сон"  мене не стосується. Я знаю, як помру. Питання в іншому: коли?

Її впевненість вразила Гріга, проте він не показав цього.

— Ти не думала перебратися до столиці? — м'яко спитав він, дивлячись відьмі в очі. Потрібно було терміново міняти тему. — Там зовсім інакше ставляться до таких людей, як ти. Взяти хоча б нашого великого князя: його правиця — маг. Ти знала про це? І, до речі, я чув, він шукає собі помічника з даром. Ти могла б спробувати.

Вона похитала головою.

— Люди скрізь однакові. І те, що одиниці з нас домагаються якогось становища у суспільстві, не означає, що так вийде у кожного. Та й не хочу я цього.