Глава 7

У «Старому кроті», як завжди, було багатолюдно. За широкими грубо збитими столами на лавках, відполірованих до блиску безліччю задів, сиділи постійні відвідувачі.  Це не було ідеальним місцем для відпочинку, але місцевому народу вибирати особливо не доводилося. До того ж у харчевні подавали дуже непогані страви з баранини. Щоправда, м'ясо замовляли переважно заїжджі гості, а от місцеві збиралися тут частіше з іншого приводу: спустошити бочки з пивом та квасом.

Голоси роботяг напідпитку змішувалися в один нерозбірливий гул, який зрідка вибухав гучним реготом. Однак, слідом за новим відвідувачем, що увійшов до харчевні, майже миттєво установилася тиша. Деякі шанобливо підвелися, інші чемно кивнули, вітаючи гостя. На дивне мовчання з комори, тримаючи в руці баранячий окіст, з'явився господар закладу і здивовано завмер.

У дверях стояв молодий жрець. Щоправда, зараз він не одягнувся в офіційне чорне вбрання з червоним поясом. На ньому була проста сіра сорочка та штани з льону. Мабуть, своїм вбранням він викликав ще більше замішання у тих, хто сидів у «Кроті», ніж тим, що з'явився в такому, непридатному для служителя Яснопалаючого, місці. Старий Ехрес ніколи такого собі не дозволяв, а іншого жерця вони й не знали. Адже жерці не п'ють хмільних напоїв, не дозволяють собі марно набивати черево, не заводять сім'ї, та що там сім'ї, навіть не сплять із жінками і, взагалі, у всьому  стримані.

«А хто я такий, щоб чинити якісь перешкоди такій шановній особі?» — подумав господар «Крота», швидко ховаючи подив за найяскравішою зі своїх усмішок, заготовлених для відвідувачів.

— Ласкаво просимо в цю скромну обитель, пане жерцю, — майже заспівав він, вказуючи вільною рукою на єдиний порожній стіл. Гріг усміхнувся у відповідь і скористався запрошенням сісти.

— Я чув, у тебе найсмачніша баранина, яку тільки можна знайти в Лозі, — сказав він господареві, що стояв поруч. — Хотілося б покуштувати.

— Прямо зараз принесу парочку відмінних відбивних! — знову засяяв господар. — Вони настільки свіжі й м'які, що їх можна з'їсти разом із власними руками, — для більшої переконливості харчівник облизав свої величезні жирні від стегенця пальці.

— І води, — кинув навздогін жрець.

Незабаром приміщення знову наповнилося звичним гомоном, сміхом та глухим стукотом глиняного посуду об дерево. Гріг уже приступив до своєї вечері, коли компанія, з трьох приятелів, що сиділа по сусідству, стала про щось сперечатися, підвищуючи тон. Жрець прислухався.

— А я говорю: нормальна дівка вона, не шкідлива! — з розмаху опустив глиняний кухоль на стіл розпалений алкоголем лисий здоровань  з яскраво-рудою бородою. — Того року єдину корову мого кума вилікувала, без худоби як? Хоч лягай та вмирай. Так от. Лікувала та плати не вимагала. Що даси, те й добре.

Гріг навіть припинив жувати. Він трохи повернув голову в бік того, хто говорив, і злегка примружив очі.

— Ось і одружись з нею, відьмою цією! — зареготав його товариш. — Давно час бабу в хату привести, твоя, мабуть, уже дві зими як того?

Від такої несподіваної пропозиції рудобородий аж поперхнувся черговим ковтком.

— Іди ти! - прокашлявся він.

— От-от! Не хочеш, — продовжував наступати співрозмовник. — А чому? Вона як подивиться очима своїми, так, здається, серце в п'яти скочується і ніби важким чимось до землі придавлює, — він ближче нахилився до сидячого поряд і перейшов майже на шепіт, Грігу довелося напружити слух, щоб почути останні слова. — Може, й не шкідлива, та погляд не обдуриш, душа в неї те-е-е-мна.

Бородач тільки похитав головою так, що не можна було визначити, чи погоджується він, чи заперечує.

— Та й дуже вчена вона, — все не міг заспокоїтися його друг. — Не діло бабі грамоту знати!

— Буде вам, відьма вона і є відьма, — третій мужик, який до цього сидів мовчки, примирливо ляснув сперечальників по плечах. — Краще давайте ще по чарочці!

Гріг так захопився їхньою розмовою, що не помітив, як до нього підійшов господар із кухлем.

— Я дозволив собі вільність і трохи підфарбував воду вином, — він підморгнув жерцю. — Для апетиту, так би мовити.

Зрештою, думалося господареві, жрець не жрець, але хто не любить зробити пару ковтків цього чудового розслаблюючого напою?

— А перша вечеря у подарунок, як вітання дорогого гостя!

Можливо, це один із найщедріших вчинків власника «Старого крота» за все його життя. Що-що, а марнотратство точно не входило до списку рис його характеру, інакше він не зміг би тримати свій заклад. На цій ноті господар із поклоном пішов, залишивши Гріга доїдати м'ясо. Той, не замислюючись, зробив ковток і кашлянув від несподіванки. Вино виявилося міцним, терпким та без краплі води.