2 частина - Спогади і "доля"? Закоханість.

Сидячи на кухні з нею - помічаю зміну освітлення на розуватий, дещо фіолетове освітлення – це все ще її кольори. Я подобаюся їх. Її очі сяють слухаючи те трохи що я розповідаю про своє минуле.

—  Продовжуйте, це дуже цікаво, я доки лише інженер і я може саме ваші винаходи вбудовую в кораблі що прибувають до орбіти.
—  Зараз на пенсії, винаходи тепер – діло послідовників.
—  Послідовники… - Вона наче розтанула відчуваючи якусь велич мого минулого, але в ньому мало геніальності особисо від мене. Я купував час наймаючи вчених і розробників. Вони знали все досконало але їм бракувало ідей скарбницею яких були мої думки.
Вона в моменті насолоджується кожною миттю. В свій час мені бракувало такого простого спілкування з знаменитими, знаючими людьми. У кожного свій шлях і коли попросить – допоможу чим зможу. Або як мінімум дам насолодитися кораблем. 
Момент є розслаблюючим і для мене, цей момент: Коли вона поклала голову на моє плече, освітленні що подобається саме їй. Насолодитися своїми кольорами зможу лежачи в спальні... Дивлячись на зірки, стіни, велике вікно перед сном. Здається так багато де засинаю на кораблі і от засну у ліжку. Вперше засну бо хочу а не тому що час спати прикидаючись людиною десятки років.
—  Інженером, біоінженером, винахідником – Я вже помітила що ви перенесли себе в роботичне тіло але все одно не розумію як у вас тільки часу вистачало розвиватися у багатьох напрямках і навіть бути знаменитим в них.
—  Довга історія… Відмовився від багатьох розваг і навіть залишив спілкування з багатьма близькими людьми. Став недосяжним для вампірів часу і тепер його в мене дуже багато і маю все про що мріяв і про що мріяв коли вже жив досягнувши мрій.
—  Велика жертва за для кращого майбутнього. У вас повністю технологічний корабель і він настільки величезний що я думала обслуговую невеличку країну. – Її губи відблискують при цьому розуватому освітлені, відчуваю себе рибкою що пливе до ліхтарика на глибині.
—  Цей корабель моє все, йшов саме до нього все життя і тепер навіть забув мріяти бо всередині я здається дуже старий, спокійний дідусь.
—  Але зовні ви дуже привабливий хлопець, ви не просто так зробили таке тіло. Виачте. – Її сором здається ще яскравішим вогником в цій темряві величного океану, космосу по якому літає мій корабель.
—  Дуже цікаво підмічено. Ви теж дуже гарна. Може зостанетеся на кораблі якийсь час зі мною? – наші погляди перетинаються і здається зливаються в єдину думку. Двоє красивих закоханих, на всьому кораблі лише ми і боти які вбудовують інших ботів на кораблі за розміром схожим на луну.
—  Я згодна, мені цікаво дізнатися про вас більше. – Її погляд, великі очі в тьмяному освітленні зірок і підсвітки на кораблі. Пухлі губи і характер що приваблює поступливістю. Пишна фігура тіла що ніжно спирається на моє плече.
—  Як тобі музика на кораблі ?
—  Зараз начебто грає джаз, Я люблю джаз. Це ж як з кольорами? Корабель знає що мені подобається?
—  Саме джаз грав тут ще до твого приходу, тому це вже наш з тобою збіг в музичному смаку.
—  Може трохи потанцюємо, бо я здається засинаю від того наскільки в тебе приємний корабель.
—  Так, потанцюємо.
Дівчина встала і ми обійнявшись повільно танцювали під розслаблююче піаніно і трубу, барабани що наче пісочним звуком насипали атмосфери в музиці.
—  Як саме ви заробляли на життя і чим заробили більше всього?

—  Це цікаве питання, дещо сумне але відповім: більше за все зароблено було з власного бренду, Я робив багато чого під брендом і щось було потрібно а щось лежало по складах, чогось завжди бракувало людям тому за те щоб отримати щось першим люди готові були платити великі гроші знаючи що іншим може зовсім не дістатись. Та інколи на амбіціях я робив дуже багато роботи через що втрачав спілкування з рідними, з друзями і вигорав втрачаючи проекти бо брав більше ніж фізично могла зробити моя фірма. Згодом, Я змінив тактику ведення справ і наймавши керівників – надавав їм певну частину управління справою. Вони казали кого ще треба найняти, кого звільнити, відсіюючи керівників і робітників Я отримав бажане підвищення продуктивності, фірма зросла втричі за рік але я поставив своє життя на це і захворів, через майже цілодобове перебування на роботі я зробив багато дійсно феноменальних речей, багато замінив в собі і навіть розділив свою думку і розум на багатьох себе. Тільки це дозволило мені прийняти себе і втрату багатьох рідних, знайомих і друзів…
—  Чому для досягнення дійсно якісної мети ми змушені так багато відпустити? - Сумним, здивованим голосом говорила вона міцніше прижавшись до моїх грудей. 
—  Бо можемо втратити мету втрачаючи хоч трохи часу. Певно.
На її обличчі з'явилася сльозинка. Така мила і гарна сльоза співчуття. 
—  Інакше успіх не був би вартий себе. Усі ці втрати це достойна ціна успіху і розуміємо ми це лице досягнувши мети і дивлячись назад. 
—  Ви такий талановитий і мудрий але це все далося вам шляхом багатьох тернів. Це так сумно. – Промовляла дівчина своїм ніжним голосом.
Обійми – це здається те що її трохи втішить, сам же вже пережив той біль від втрат і невдач, вона чутлива дівчина у котрої все ще по переду. Я відчуваю життя, наперекір усім хто не вірив в розвиток роботів і кіборгів. Наперекір усім тим людям що заважали розвитку технології відчуття для роботів, я дав можливість відчуття роботам, кіборгам що замінили і мозок. Ми маленькими кроками кружляємо під мелодійний джаз. Ці відчуття і цей момент, усе в собі це заслуга того себе що був цілий, того мене, молодого… Сильного мене що не залишивши себе робив світ краще.
Джаз на кораблі здається підхопив момент і в більш емоційному, більш сумному і сильнішому тоні підкреслив цю мить. Наш танець заграв спільними кольорами.
Коли б Я мав людське тіло а не акаунт розуму і всі ці знання людського мозку – міг міг би сказати що це відбувається злиття душ. Як би не закохатися в неї, на життя далі в мене інші плани. Але її обійми, погляд і те що вона захоплена мною… Це наче дівчина на якій би я одружився молодим. Але зараз задоволення в житті інакші, втрачено з цілей і з мети одруження, втрачений сенс стосунків. 
Джаз на фоні змінюється на інший, на іншу історію, роблячи оберт - ми по черзі дивимося у вікно на зорі, корабель повільно кружляє орбітою. Тому яскрава планета теж осяює корабель у просторе вікно.
—   Дякую за танець, присядемо?
—  Згодна, добре покружляли і можна присісти.
Ми сидимо спостерігаючи зорі в тому самому вікні що приваблювало на себе погляд в момент легкого танцю.
Вона сидить майже навпроти але так поряд. Борюся з думкою щоб поцілувати її, наче відлюдник який не залишив людство а втік від нього втративши багато часу на себе, на технології, на інших які також залишили той світ, планету з зарозумілими власниками ЗМІ, країни де занурені з головою у деталі керування світом правителі потонули у виклику владі. 
Її очі здається відображають всі зорі космосу, вона інколи подивляється на мене сором’язливо і швидко, як би зостатися собою але оминути закоханість у неї. Ужитті бачив багато очей, але саме ці очі дивляться на мене як на коханого чоловіка. Чи це взаємно насправді?