1 частина - туга

Я дивлюся в ілюмінатор, спостерігаючи вже новий вид з незліченної кількості скупчень зірок, які все ще створюють той самий образ…

Дивлячись на ці зірки, завмираю кожного разу, коли підхожу подивитися нового виду з ілюмінатору. Він завжди змінюється, адже цей корабель не стоїть на місці. Постійно дрейфує космосом без конкретної мети, обходячи будь-які перешкоди завдяки безліч разів вдосконаленій версії автопілоту. Нехай то космічний мотлох чи інші кораблі, що рухаються на зустріч — система впорається з будь-чим, оминаючи перешкоди і не маючи кінцевої мети.

Відійшовши від ілюмінатору, йду на кухню. Наче не маю зараз апетиту, але йду до кухні, знаючи, що це підбадьорить мене та відволіче від сумних спогадів.

Кроки босоніж по пухкому килиму ледь чутні, теплі. Перейшовши з зали до кухні, легенько торкнувся арки дверей. Система закривання дверей давно вимкнена, так простіше сприймати простір. Візуально, так його набагато більше.

Взявши чайник до руки, підношу його до крану. Час, доки набігає вода, здається йде інакше, рука стає досить важкою. Поставивши його на місце, іншою рукою легко торкнувся панелі на столі, після чого чайник засяяв тим кольором, що потрібен саме мені, саме зараз. Це одна з властивостей власне мого корабля - він зроблений таким чином, щоб все в ньому постійно розслабляло користувача.

Не дивлячись на можливість налити собі чистої кип’яченої води, довгий час обираю естетику цього чайного ритуалу з паром та тьмяним світлом. Сидячи в кутку кімнати на дивані, спостерігаю, як він кипітиме: бульбашки бурхливо підніматимуться догори, і згодом хаос і метушня припиняться. Підсвічування чайника зараз синє, іноді сяє безтурботно блакитним або бірюзовим, розслабляючи мене своїм бурлінням та нагадуючи літній дощ з рідної планети. Дочекавшись, коли закипить чайник, знімаю його з панелі, а він далі сяє м'яким помаранчевим, майже жовтим кольором. Піднявшись з диванчика, повільно тягнусь до верхньої полички.

— Поспішати давно нікуди, у цьому світі вистачає турбот і часу, коли треба квапитися. Зараз інший час.

— Ось воно щастя! — Трохи голосно прикрикнув, чи то запитуючи, чи то запитуючи я. В такі емоційні моменти думаєш - вже після того як скажеш.

Отже, діставши з полички коробку печива з шоколадною крихтою, кладу шість у тарілку, інші — на місце. Заваривши чай в улюбленій чорній, літровій чашці, підмічаю, наче даю комусь інтерв'ю або пояснюю неіснуючому онукові:

— Цей корабель для мене давно став летючим домом. Його зроблено в стилі мінімалізму: багато місця, бо майже немає меблів, які б замощували цей красивий порожній простір, що так приємний моїм очам від моменту його створення до тепер. У іншому домі, певно, не зміг би жити…
  Важко сприймати багаторічну самотність. Немає онука, в загалі нікого з рідних немає, це краще ніж аби хто, але гірше за вдало підібраної сім’ї.
Повертаючись до ілюмінатора, ногами відчуваю кроки по кахлю, твердість та прохолода змінюється м’якістю та теплом килиму, ніжність пухких ниточок створює сильний контраст сприйняття. 
  Йдучи до ілюмінатору трохи тороплюся, знаючи що там вже новий вид. Хоча в цьому зовсім відсутній сенс. 
—  Зорі… — Пошепки промовляю від задоволення.
—  Чаруючі роками зорі, вони наче пам’ять про тебе. Пам’ять про нас. —  По щоці покотилася сльоза через спогади.
Той час певно був найкращим у житті. Витерши щоку дивлюся на рідкісне зображення скупчення галактик. Тільки через модернізовані очі можу бачити зображення в такому спектрі, кількість кольорів яка звичайному оку недосяжна…
—  Ми були неймовірні, багато створили разом, а зараз осторонь, кожен обрав свій напрям блукання всесвітом безмежнім.
—  Ти зостанешся зорями в моєму серці, гріти його теплом спогадів, як сонце рідну планету. Я покинув тебе останнім, обравши космос безмежний. Наче залишив частину себе у тобі. – Промовив голос з системи «Думка». 
В кораблі грає розслаблююча музика. Фонове піаніно, дивні але мелодійні звуки що додають певного мотиву, інколи меланхолічна гітара та приглушені барабани, шум на кшталт дощу що завжди допомагає відчути комфорт, безпеку.
Весь корабель обладнаний сенсорами та панелями контролю. Спочатку було складно все запам’ятати, звикнути. Саме волею корабля змінюється мій зовнішній вигляд. Щоб не думати про те як виглядатиму сьогодні віддав ініціативу кораблеві, через випадковий час просинаюся з іншим тілом.  Але задаю як обов’язкове - це загальні потреби в контролю сили, відсоток візуального жиру на тілі і ряд невеличких уточнень для генерування нового тіла, бо рамки це те що упорядковує не розбиваючи випадковість. 
Кожного разу цікаво спостерігати за зміненням у шафі, за новим, ідеальним по своєму обличчям.
Режим сну збитий через відсутність дня та ночі, але продовжуючи жити життям людини спати треба, перероджені повинні залишати людську поведінку. Тіла це лише подовження строку комфортного життя…
  Вставши з м’якого крісла біля вікна направився до спальної кімнати за ковдрою, великою та важкою ковдрою, чиє тепло та вага створює відчуття обіймів. Несу ковдру до великого, також м’якого крісла біля вікна. Доки йшов по великій залі та коридору здавалося несу когось на руках. Від чого сильно але охайно охоплював несучи ковдру. Переставляю ноги ледь відриваючи їх від килиму. Дійшовши до крісла, загортаюся у ковдру наче в обійми, пригорнувши плечі та спину продовжую дивитися на зорі, але вид вже не має тієї кількості кольорів…
  Кожен раз що сиджу біля вікна, корабель уповільнюється, щоб дати змогу роздивитися детальніше саме цей вид.
  Будова корабля дивовижна, воно дозволяє забути за всі турботи, відпочити від усього що відбулося в житті. Заряду двигуна вистачить майже на вічність через відкриття моєї компанії в найкращі роки. Універсальні прилади дозволяють керувати кораблем за допомогою думок. Аварійна система з дронами влаштованими у стіни, такі вилітають як щось стається та рятують мене, ремонтують все дуже швидко. Маю за гумор додумувати їх діалоги коли вони накопичуються десь разом і щось один одному пересилають звуковими сигналами, всі в роботі. На ці звуки можна придумувати сварки, або навпаки дружні бесіди під час роботи. Сенсори влаштовані дійсно у все, вони теж підсвічуються комфортним саме для мене кольором тому їх я бачу як приємну гірлянду.