Ірина

7 Частина

От і настав довгоочікуваний день — тридцять перше число. Це не просто звичайний день, а особливий, адже саме сьогодні у дванадцятій годині почнеться Новий рік. Мама, як завжди, перетворюється на справжню енергійну фею: вона бігає з кімнати в кімнату, прибирає, витирає пил, розкладає речі по місцях і наводить ідеальний порядок. Її рухи швидкі та впевнені.

Ми з Томом сиділи на м’якому дивані, слухняно виконуючи мамине завдання. Вона наказала нам сидіти спокійно і навіть не рухатися, тому ми, як чемні діти, виконували її наказ. 

Вона завжди любила робити порядок самостійно. Для неї це було не просто прибирання, а своєрідний ритуал, момент, коли вона могла повністю зосередитися на своїх думках і створити ідеальну гармонію навколо себе. Вона вірила, що порядок у просторі приносить порядок у душі. Тому вона завжди просила нас не плутатися під ногами, коли бралася за роботу. "Я сама впораюся", — казала вона з легкою посмішкою, і ми знали, що це її спосіб знайти внутрішній спокій. 

Після того як порядок тривав ще годину, вся квартира буквально сяяла чистотою. Кожна поверхня блищала, кожна річ була на своєму місці, наче в будинку панував ідеальний баланс. Мама ходила по кімнатах, оглядаючи свою роботу з легким задоволенням у очах. Вона гордилася собою, і це було помітно ще більше по її виразу обличчя — ніби вона щойно завершила шедевр. Її руки, хоч і втомлені, все ще були наповнені енергією, адже вона знала, що її старання принесуть радість і комфорт усім, хто живе в цьому домі.

Потім вона повернулася до нас із новою ідеєю. 

— Ходімо, діти, нам потрібно щось приготувати до Нового року, — сказала мама, збираючи нас усіх у кухні. 

у нас ще не було цієї новорічної атмосфери — ялинка стояла у кутку, ще не прикрашена, а святкового настрою зовсім не було. Сьогодні у ранці до мами подзвонив Ігор Вікторович і сказав, що ялинку привезуть інші люди. І ми швидко приступили до готування, адже знали, що саме смачна їжа стане одним із головних елементів нашого свята. Мама, як завжди, була нашим організатором і натхненником. Вона роздавала нам завдання, не забуваючи і про себе, адже вона завжди знала, як зробити так, щоб усі були залучені та відчували свою важливість.

Мені вона доручила нарізання різних салатів. Я взявся за ніж і почав тоненько шинкувати зварену бульбу і моркву для салату олів’є, намагаючись, щоб кожен шматочок був однакового розміру. Потім я перейшла до другого салату — з крабових паличок. Я нарізала їх невеликими кубиками, додав кукурудзу, яйця та майонез, ретельно перемішуючи всі інгредієнти, щоб салат вийшов однорідним і смачним. А Том отримав відповідальне завдання — приготування соусів. Йому потрібно було змішати інгредієнти для соусів до бульби, курки та інших страв, і він робив це з особливою уважністю, адже знав, що саме соуси додадуть стравам неповторного смаку. Він додавав спеції, олію, часник і інші компоненти, постійно пробуючи та коригуючи смак, щоб усе вийшло ідеально. 

Мама тим часом займалася основним блюдом — куркою, яка уже через пару годин буде удуховці, додаючи до неї ароматні трави та спеції і саме найголовніше соус,який приготував Том.

Ось так і пройшло пару годин на кухні. Ми були повністю занурені в процес готування, навіть не помітили, як час пролетів. На вулиці вже зовсім зтемніло, а на годиннику стрілки показували пів на сьому. Як це сталося? Здавалося, ми тільки почали, але вже так багато зробили. 

Після того, як ми закінчили з кухнею, Том вирішив прикрасити ялинку. Він витягнув з пакету, який ми ще не розпаковували, різнокольорові прикраси: блискучі кульки, гірлянди, дзвіночки та інші новорічні атрибути. Розкладаючи їх на підлозі, він почав сортувати за розміром і кольором, щоб усе вийшло гармонійно. 

А ми з мамою підійшли до нього, щоб допомогти. Разом ми почали розвішувати прикраси на ялинці, обговорюючи, де яка кулька буде краще виглядати. Гірлянди засяяли яскравими вогниками, створюючи магічну атмосферу. З кожним дзвіночком, кожною кулькою ялинка ставала все більш наряднішою, а настрій у нас — ставав уже більш менш святковим. 

І ось перед нами уже стояла прекрасна прикрашена ялинка. 

- Як красиво - сказала мама дивлячись на нас.

І це дійсно було так. Я вже й не пам’ятала, коли в останній раз одягала ялинку мабуть в дитинстві, коли дідусь приносив її до дому. Коли ми жили в Нью-Йорку, батько Тома купив нам штучну ялинку з усіма прикрасами та гірляндами, які ми майже ніколи не використовували. Тоді все було якось інакше — більш формально, менш особисто. А тут, у цьому домі, все було зовсім по-іншому. 

Свіжий запах справжньої ялинки наповнював кімнату, нагадуючи про звичні для мене традиції. Цей аромат був таким живим, таким справжнім, що я відчувала себе частиною чогось більшого, ніж просто святкова обстановка. Кожна гілочка, кожна голка нагадувала про те, що свято — це не лише про їжу та подарунки, а й про те, щоб бути разом, насолоджуватися моментом і створювати спогади. 

І раптом відволікає мама.  

— Ну, ми вже фактично все підготували, — говорить вона, — залишилося лише накрити стіл і розставити все до приходу Ігоря.  

О, точно, Ігор Вікторович  Ми вже й забули про цього чоловіка, який має завітати до нас додому. Я навіть не можу пригадати, як він виглядає! Не пам’ятаю, коли востаннє бачила його обличчя та постать.

Мама одразу показала Томові, де знаходиться розкладний стіл, і він заніс його до вітальні. Він був досить великим, щоб вмістити всіх нас, але при цьому не займати занадто багато місця. Мама вийняла з шафи гарну білу скатертину, яка завжди використовувалася для особливих випадків, і ми разом накрили стіл.  

Я розклала посуд на чотирьох людей, старанно розставляючи тарілки, виделки, ножі та склянки. Кожен елемент мав своє місце, і це надавало столу офіційності та вишуканості.  

Потім я повернулась до кухні, щоб точно завершити свою справу. Салати потрібно було заправити, м’ясне нарізати, а фрукти розкласти на тарілках. Я почала працювати швидко, адже на годиннику вже була пів на дев'яту.