Глава 7

У потрібне місце приїжджаю за двадцять хвилин. Виявляється, цей клуб - один із найдорожчих у місті та знаходиться не зовсім далеко від будинку Соні. На вході чатує охорона, тому як пробратися всередину - поки що не знаю. Сумніваюся, що у такому вигляді мене пропустять без проблем. 

Я зовсім не подумала про те, джинси та кофта не дуже то й відповідають дрес-коду цього закладу. Та й часу думати не було. Після того, як закінчила розмову з Ігорем, чимдуж помчала у кімнату збиратися. Тихенько увійшла, щоб не розбудити Соню, і взяла необхідні речі. 

Швидко одягнувшись, написала записку для дівчини, що у мене з’явилися термінові справи і щоб вона не хвилювалася. Тому проблем виникнути не повинно.

- Добрий вечір. Ваше запрошення, - на вході мене таки зупиняє амбал і просить те, чого у мене немає. Мабуть, сьогодні у цьому клубі якась приватна вечірка, якщо просять запрошення, ну або ж тут так все суворо. І це все, звісно, добре, але от що йому відповісти?!

 - Вітаю, мені потрібно… - але договорити так і не встигаю, тому що помічаю, як з іншого боку виходить мій любий чоловік. Ти диви, рибка сама поралась на гачок. - Вибачте, уже нічого, - швидко говорю охоронцям і прямую до Ігоря. 

- Ти геть здурів? - кричу на вухо, тому що музику з приміщення клубу чутно аж сюди. Від чоловіка несе алкоголем настільки, що за кілометр чутно. 

- О, ти приїхала! - усміхається по-ідіотськи й тягнеться мене обіймати. - А я вже думав, тут ночувати буду… - зітхає. 

- Ігорю, ти просто ідіот, - злісно відповідаю і закидаю його руку собі за шию. Важкий, зараза. - Навіщо так напиватися? Де твій автомобіль? - питань у мене багато, але от відповідь отримую лише на одне.

Виявляється, чоловік приїхав сюди на таксі, а свою машину залишив біля офісу. Ну, чудово просто! Тепер буду думати: чи замкнув він її, чи ніхто її дотепер не вкрав. 

Смачно полаявшись, з горем навпіл дотягую майже бездиханне тіло, інакше не назвеш, до лавочки й, прилаштувавши його там, сідаю поруч. Викликаю таксі й поглядаю на чоловіка, який майже спить, схиливши голову. Ну от і що мені з ним робити?

На щастя, таксі приїжджає швидко. Продиктувавши адресу нашого дому, сідаю з Ігорем на задньому сидінні і молю всі вищі сили, аби доїхати без пригод. 

Мабуть, мене таки почули, тому що вже через п’ятнадцять хвилин ми стояли посеред коридору, і я намагалася вмовити чоловіка роззутися. На диво, це вдається доволі легко, тому що Ігор дорогою додому заснув і трішечки протверезів. 

- Мені треба в душ, - говорить, коли проходимо у вітальню. 

- Ага, і бажано у холодний, - фиркаю. - Тобі приготувати кави? 

- Якщо можна, - відповідає і прямує у ванну кімнату, ну а я беруся за приготування кави.

Вмикаю кавовий апарат і зазираю у холодильник. У животі бурчить, а ще страшенно хочеться спати. На годиннику четверта ранку, а я ще й досі очей не зімкнула. Поки готується кава, вирішую переглянути останні новини і чи не миготів там Ігор. Згадуючи попередню статтю, припускаю, що таке можливо. 

Але, на щастя, нічого такого не знаходжу, тому видихаю з полегшенням. Чую, як гримають двері, і розумію, що чоловік вийшов з душу. Якраз у цей час кавовий апарат сповіщає, що кава готова, і я ставлю чашку на стіл. 

- Твоя кава, - киваю на чашку, коли Ігор заходить на кухню.

- А ти не будеш? - питає і дивиться затуманеним поглядом. 

Мабуть, похід у ванну кімнату таки дав свій результат, тому що Ігор значно протверезів і міг хоча б рівно триматися на ногах.

- Передумала, - знизую плечима. - Я поїду, вже пізно. 

- Зачекай! - підскакує на ноги та кидається до мене. - Марто, я говорив серйозно щодо того, щоб розпочати усе спочатку, - проникливо зазирає у вічі, намагаючись там щось розгледіти. - Залишся… 

- Ігорю, я думаю, ти зараз не в стані, щоб говорити… - намагаюсь заперечити, але далі стається те, чого я аж ніяк не чекаю. 

Ігор різко притягує мене до себе, огортає мою шию своїми руками та накриває мої губи. За мить його язик проникає у мій рот, і я… відповідаю на поцілунок. Ми цілуємося, наче ті двоє хижаків, які не бачилися довгий час і тепер не можуть насититися одне одним. 

Десь на підсвідомості розумію, що роблю зараз просто-таки величезну дурницю! Розумію, що сама пішла від чоловіка, а сама прибігла, щойно він поманив пальчиком. Але тільки от нічого зробити не можу… Тіло не слухається, і кроку назад ступити не можу.

Поцілунок виходить пристрасним і з присмаком алкоголю. Я не відштовхую чоловіка, а навпаки, все більше й більше потребую його. 

Одна рука Ігоря міцно тримає мою шию, а інша - стискає груди. Не знаю, у який момент наш поцілунок переростає у щось більше, тому що вже за мить одяг летить на підлогу, а ми опиняємося у спальні.

- Ти впевнена, Марто? - хрипло питає, поклавши мене на шовкові простирадла. - Кажи зараз, бо потім мене вже не зупинити. 

- Так, - якомога впевненіше відповідаю і притягую чоловіка до себе. 

Ну що ж, божевільний вибір зроблено. Тепер головне не пошкодувати про нього. 

Вранці прокидаюся від того, що сонце світить в очі, а чиясь рука обіймає мене за талію. Події сьогоднішньої ночі миттю проносяться перед очима, і я червонію до кінчиків вух, згадуючи ніч, проведену з чоловіком. От чорт!