Зрозумійте мене правильно - то просто звичка - сидіти поруч з людиною, коли кіно дивишся. А вона щось собі надумала. Ох і гострі у неї кігті. скажу я вам!
Що ця дівчинка верзе?
Та рожева пантера мене до неї ніколи б не підпустила. Не ревнива вона, ага! Гралися смішно - ха!
Коли вона ялинку звалила і гірлянду погризла, на кого подумали? Здогадайтеся з трьох раз. Ну і що, я може теж трохи погриз. Так вона перша, а я потім зовсім трошки, ну раз воно все одно уже розшматоване…
Тепло в машині, пахне гарно новою гумою.
Добре все ж, ну тобто погано, що мого дурника кинула та красуня. Зате ми знову разом, спина до спини, як і раніше. Може він ще собі знайде гарну кралю. Колись. Вони ж дуже довго живуть. Може навіть вічно.
Тільки я не впорався. Поганий з мене друг.
О, приїхали. Як же ж тут тепло, у цих дівчат. Я, мабуть, тепер ніколи по-справжньому не зігріюся.
Так, давайте мого м'ячика й ми пішли.
Ні, ви тільки гляньте. що робиться - вона знову його заховала. От же ж бандитка мала.
-Привіт, давно не бачились, а ну давай сюди мого м’ячика! Ніколи нам, додому треба.
-Ага, щаззз. М'ячика тобі. Сала з маслом не хочеш?
-Гррр!
-Ой, ви тільки подивіться, як вони гарно граються!
-Ха, і справді - він щеням так не бігав і не веселився. А оце, що у вас із ялинкою, то так і треба?
-Ні, то вони її трохи, знаєте, повалили - коли ганяли тут, а тепер …
-Нічого, зараз я її поставлю правильно. Сюди можна?
-Ага.
-Коли у вас є тваринка в домі, ставте ялинку вище, прикріплюйте, щоб не можна було сягнути. І ніяких дощиків.
От він все ж не такий тупий, як решта людей. І вчить малих і дурних. Лицар він у мене. А красень же ж який, майже як я! А вона не цінить, по-моєму.
-Я знаю про дощик. Дякую. Тепер красиво.
Ага, диви, яка краса. Мала погань просто з шафи плигає на деревце. Всі робота їй же під хвіст.
Що, з’їли? Тепер бачите, хто тут шкідник і бандитка?
От же ж ці люди. Де справедливісь? Вони ще питають, чи вона не забилася.
Люди, ви сліпі й дурні. І це сумно насправді. Мабуть.
-То ти сліпий, а ще безхвостий! Не бачиш - він не хоче йти звідси, а приводу залишитись не було. Довелося мені, з ризиком для життя...
І я починаю сміятися, як ненормальний.
А чому я сміюся? А тому, що мені весело. У мене камінь з душі звалився.
І зовсім не хочеться ображатись на те, що мені так робити не можна. І питати, де справедливість або чого вони сміються. Смішно їм. Раденькі, що дурненькі.
А я чого раденький? Вам не зрозуміти. Я й сам не дуже розумію.
Вони знову дивляться одне одному в очі, й посміхаються як дурні. Хоча чому як. Дурні і є.
Запах такий я знаю.
То все, фініта…
От же ж! На кого він проміняв свою королеву?
Хоча… Ні, не хоча.
Мала, котів любить, стрижена й дивиться на нього без поваги.
Ну не знаю. Може вона ще виросте й погарнішає?
-Сам ти виростеш. На себе подивись. Опудало безхвосте. Вона красуня, як і я.
-Це точно. Дві красуні. Одна одної красивіше. Просто вбивча краса.
-Мені вчувся натяк. І ти ще про це дуже пошшшкодуєшшш.
-Та я вже. Тільки пізно.
-Ага, це точно.
-Ой радуйся зееемле, син божий народииився…
-Що це? Нащо так кричати?
-Це, дурне кошеня, традиція така. Вони співають, бо свято. І за це треба їм винести чогось смачного і грошей. Різдво називається. Ясно тобі?
-Пхе. Святкувати, що когось зарізали?
-Не зарізали, а народили. Їх спасителя. Зовсім неграмотна. Вчити ще тебе й вчити.
-Пхе, вчитель знайшовся...
-Я не спитав навіть, як вас звати. - каже мій бідося, що вже знову встановив ялинку рівно й не знає, що далі придумати, щоб не йти звідси.
Нічосі, він раніше ніколи так не нітився з дівками. Тобто з дівчатами, не сичи на мене, рожева пантеро. Ти не кобра, а кошеня. Поводься пристойно хоч в такий момент...
-Скажіть, щоб я хоч знав, хто мого Енжі врятував. Його насправді Енджел звати. Він янгол. Справжній. Не смійтеся.
-Хіба я сміюся? А мою красуню звати Ангеліна.
-Соупадєніє...
Вони ще довше сміються. Так тепер все життя буде?
-От і познайомилися. Різдвяне диво і два янголи нас познайомили.
-Я Оксана. - каже маленька хазяйка рожевої янголиці. Ну хоч ім'я гарне.
-Я Андрій. - відповідає мій бідося.- раз ми уже познайомилися, може я вас кудись запрошу? Якщо ви звісно уже не запрошені на сьогодні. Тоді може на завтра?
-Насправді запрошена. Була. Але передумала туди йти - ще вдень.
От вона чого така засмучена була. Мабуть, теж якогось короля позбулася. Ну то вона нічого не втратила. Мій все одно краще.
-Нова радість стала сьогодні. Не треба повертатися до старого, Оксано. Давайте сьогодні веселитися. У нас же все добре тепер.
-Ще і як добре. І буде ще краще.
Отак закінчилася ця Різдвяна історія.
І почалася інша, де все добре і буде ще краще.
Якщо вона вам сподобалася, поставте вподобайку і поширюйте в соцмережах або порекомендуйте її друзям.
Від мене вам будуть промені вдячності й нові історії.
Підписуйтесь тут, щоб не пропустити оновлень:
https://booknet.com/uk/roma-arvederch-u7854584
Зустрінемось в інших цікавих книгах, друзі :)
#2331 в Любовні романи
#537 в Короткий любовний роман
#229 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.12.2021