Це я ревнивий?

Отак я спав і  ганявся за м'ячиком цілий ранок, поки та стрижена об'яви клеїла. Мене з собою не взяла, бо не мала повідця. А повернулася з новим повідцем і нашийником. 

От невгамовна.

У повітрі носилося відчуття свята і дива, впевненість у тому, що тепер все буде добре. Якщо не у мене, то у когось іншого. У когось, хто тепер буде щасливий - хоч і без мене, та завдяки мені.

І змерз я  вчора сильно, і совість мучила,  і нічого не хотілося, але ж то мої труднощі. Можна порадіти за інших, як за себе не виходить.

А коли та невгамовна дівка знов побігла кудись після телефонного дзвінка, вся така радісна і сповнена надій, ми залишились з мало бестією вдвох, а я зовсім прокинувся.

І кватирка цього разу  була зачинена.

Ха, ох і поганяв я малу нечему, бо вона не віддавала мені мого м’ячика! Ви б бачили, що вона зробила з ялинкою, і що залишилося від чашки, яку її хазяйка забула на столі - теж сміялися б. 

Уже не міг на неї злитися чомусь. Не вмію довго тримати в собі злобу.  І всі цим користуються.

А ці дві нещасні облізлі дурепи до мене миттю звикли. Та і я…

Думав, може вже залишитись тут доживати. Погано на душі без свого бідосі, та могло ж і гірше бути. Він міг би залишитися без пари. І зараз би сидів один і горював.

А так вони разом, дітки у них будуть. 

Все у нього тепер добре і буде ще краще. 

А що для мене гірше, ніж покинути його, нічого не може бути, то таке, мої труднощі.

Тільки рано я розслабився.

Прибігла та стрижена, сама не своя, але намагається не показати. Щось там сталося у неї, поки бігала кудись. Не святковий тепер у неї настрій. Але тримається, ні на кого свій клопіт не перекидає. Аж заповажав її в цей момент.

А потім не до поважань мені стало і не до її печалей. Бо вона мене приголомшила просто. 

Мій хазяїн все ж  десь-таки  побачив ту об’яву. От настирний. Всю ніч мене шукав,чи що? А  як же королева?

І одразу котолюбці подзвонив. А я  почув, як вони домовилися зустрітись.  

Ох і натерпівся сорому! Та стрижена мене опустила нижче плінтуса -  начепила мені котячий повідець на новий рожевий  нашийник  зі стразами. Мабуть, теж котячий.

Тим краще для мого плану насправді, що  все котяче, на собаку не розраховане. Але позорище.

Менше з тим. 

 Як нанюхав я, що мій уже насправді близько, так смикнув - ого!

І одразу повідець у неї в руках, а мене тільки й бачили. Бо я не котик. І на мене треба не рожеве зі стразами. А  міцне і якісне.

Оце й сиджу тепер, сховався за мусоркою.

Клава його тут валяється, ще крихти від піци горобці не виклювали. Домом  від клави пахне. 

Думаю, її королева змусила викинути.

Такі, як вона,  люблять, щоб порядок кругом. І все нове, аж рипить і блищить. 

Стрижена котолюбка теж за компом їсть, я зранку бачив. Тільки вона чай п’є, не каву.  Навіть без молока. Збоченці ці люди. Якої тільки гидоти не їдять.

І вона навіть не знає, як паличками від суші зручно крихти вичищати, що нападали між кнопок. Зовсім неосвічена, як і її кошеня облізле.

Нічого про життя не знають, а гонору!

Але годує добре, нічого не скажу. Корм купила найдорожчий - який і мій мені завжди купує. Купував  тобто. Ех.

А акуратна - страх просто. Жодної шкарпетки під ліжком. Всі в кошичку  лежать. Красивий такий, з лози. Смачний - я попробував скраєчку, зовсім трошки. 

І на іграшках та дівчина прям повернута. Мало не кожного дня нову тягне - мала хвалилася, та я й сам бачу, скільки їх розкидано всюди. 

А тій рожевій малявці все не те. Вчепилася у мій м’ячик.  Тільки відвернись, так і  потягла на шафу. А як звідти дістати?

Неспортивно так, я так не граю.

А тепер що ж. Пропав м’ячик. І я теж. 

Холодно. Запах від баків - краще б я вчора помер, ніж оце нюхати. Ще й клава моїм бідосею пахне. 

Цього взагалі не винести, ви не собаки, вам не зрозуміти.

Ми не можемо без наших людей. Ми так влаштовані.  Ех, та що вже тепер. Померти  під мусоркою, потім тебе ще за райдугою покарають.  Жахливо.

Тільки всі чогось біжать по тій веселці, як ненормальні. 

Ну чого-чого. Насправді то ясно.

Там можна гратися, бігати скільки хочеш,  холодно не буває, полювання  на все, що тікає, все, про що мріяти можна, там є.

Але це не головне.

Головне, що коли твоя людина теж піде по веселці, то ти її зустрінеш. І далі уже разом.  Не на твій короткий вік або її довгий, а назавжди можна йти поряд, хоч в їх рай, хоч в їх пекло.

Ну це якщо ти не утнув нічого страшного А от я утнув. Мені тепер не світить.

Ну і нехай.  

Холодно. Добре спиться, коли холодно. Веселка тепла. Та що мені з того. Не хочу на неї, як таке діло, що він пройде повз і не озирнеться на зрадника...

-Ей, ти куди мене тягнеш, стрижене опудало? Оці мені котолюбки. Померти спокійно не дасть. Причепилася.

-Дивіться, він тут,  я ж казала - він сюди побіг. Тут гарно ховатися, ніхто не побачить, поки не зайде за баки. 

-Вгадали, а я не вірив. Думав, що ви шахрайка, на гроші розвести хочете. Мої вибачення. Дякую. Скільки я вам винний за перетримку і все таке?

-Ніскільки. Взагалі ви, мабуть,  не найкращий господар для цього дива вухатого. Він від вас втік уже раз,  і зараз намагався втекти. Може ви його мені залишите, як він у вас зайвий і вам не до нього? 

-Ні, ви що! То у нас непорозуміння було. Діла сімейні. Я двері не зачинив…

-Ви все ж подумайте, за що він на вас сердиться. І не спускайте з повідця більше. І двері зачиняйте. У вас дім елітний, все на запорах. і консьєрж є. Як би песик сам вийшов? Ви щось приховуєте. Та то ваша справа. А цей дурник аж до нас добіг. Міг і під машину втрапити, і всякі люди є погані, могли нашкодити йому.

-Дякую за пораду. Я знаю, на що він розсердився. Тепер  уже не тікатиме. 

-Гм, ну сподіваюся. А то, знаєте, зима у нас зараз.  У нього одна назва, що шерсть - така коротка, не зігріє.