Дуже хочеться погрітися. Де б це можна було зробити?
Так. В перехід поки що не можна. Там є теплі люки. Так зате і народу повно. Різдво, всі спішать щось докупити на свято. Юрба розтікається на вервечки біля продавців усякого мотлоху - дощику, хлопавок, он і петарди продають, хоч і не можна. Я люблю салюти. Але деякі тваринки їх бояться. От смішні, це ж так весело і красиво.
Як заляскає і заблищить - все, святкування почалося. Тоді можна і в переході погрітися. А поки що не можна. Одразу помітять.
Можна було б в під’їзд за кимось проскочити, так відразу ж знайдуть і відведуть додому. Я ж місцева зірка. Всі мене знають. Тільки й чуєш оте Енжіхорошийпесик, Енжімімімі, Енжілапуля, тьху!
Я давно не щеня. Як вони не розуміють? Ну то таке. Головне, що взнають і відведуть назад.
А мені треба зникнути з його життя. Назавжди.
Отак.
Я знаю, можна походити там, де багато людей, пошкутильгати, позазирати в очі.
Тоді якась добра душа тебе підбере, відведе до собачої лікарні. Там завжди є добрі люди, що одразу розшерять стоп’ятсот повідомлень про тебе. Тільки хазяїну не віддадуть, бо від добрих людей собаки не тікають.
Воно може б і не погано, але ні. Бо потім назбирають з інших добрих людей грошей, і добрі лікарі відріжуть тобі ну цейво, тобто репродуктивні органи, скажімо так. Бо нас можуть читати діти.
Відріжуть - щоб значить, нас не використовували для розмножування.
Отак по-доброму все буде. Гуманно.
Без розмноження жити можна, хоч і сумно.
Але потім ці добрі люди збирають гроші з інших добряків на повне обстеження. Це ж теж дуже гуманно. Тільки чомусь обстежені собаки виявляються всі поголовно смертельно хворими.
І знову добрі люди присилають гроші. І добрі лікарі ще щось відрізають, потім ще щось. Ну знаєте, органів у нас багато. Коли вже різати нічого, собачку віддають в якісь добрі руки. Там вона ще поживе.
Колообіг доброти в природі, як я це називаю.
Ну дуже вже воно мене розчулює.
Витираю скупу сльозу поваги й подяки, але обходжу людні місця стороною.
Я краще так спробую побігати по веселці, з усіма органами, що дали мені при народженні. Бо це хоч весело - бігати в кольоровім яскравім мареві разом з іншими веселими тваринками.
Бо насправді мене приставили до охорони мого бідосі, а не на цікаві досліди. І точно не на те, щоб витрушувати з наївних і добрих людей гроші.
Тому обійдемося домашніми засобами, щоб не зразу замерзнути. Тобто тепер треба бігти якнайшвидше і якнайдалі, щоб і зігрітися, і щоб мій мене не знайшов. Бо він дурний, щастя свого не розуміє. І поки бігатиме і шукатиме мене, його королева собі іншого знайде.
Мене за веселкою і так, і так покарають. Так хоч він буде доглянутий. Та краля його нікому не віддасть.
Мій бідося насправді не тільки тому всім подобається, що від нього гарно пахне й сам з себе красень.
Він той, що у них називається альфа-самець і у нього є все, що ці людці поважають. Таке, на що можна все поміняти. Гроші називається.
За такого будь-яка альфа-самиця вб’є сто суперниць, поки одна залишиться.
А коли вже вони парочка, то їм може й хранитель не дуже й потрібний.
Ну я на це принаймні сподіваюся.
Так. Щось біг не допомагає. Лап уже не відчуваю. Зате це дивакувате місто може й закінчилося. Ну тут принаймні дерев повно, а доріжок між ними не видно.
І петарди заляскали. Наче зірки з землі на небо летять, а не навпаки.
Красиво.
Може уже пора й святкувати. Тільки справжніх зірок не видно, звідки взнати, що різдвяна вже зійшла?
Знайти б якусь нору та хоч поспати, раз їсти нема чого. І пити.
Хоч м’ячиком трохи пограюся. Потім шукатиму, де спати. Не все одно, де замерзати, чи що?
А м’ячик гарний. Дзвенить так, що мертвого підніме й змусить вкусити.
-Нннняяяяввв!
-Шо, няв? М’ячика мого хочеш? Самому мало, нехай і тобі куплять, тоді й будеш гратися. Кішки, Ха! Тільки на хвіст падати годні.
-Ой, було б на що падати? Хто тобі хвоста відірвав, нещастя?
-Той самий, хто з тебе шерсть зідрав, лиса потворо!
-Дай м’ячика пограти! Мені холодно, не бачиш хіба? Треба побігати.
-То й бігай собі.
-То тільки тупі собаки просто так бігають. А ми не можемо. Нам релігія не дозволяє. Ми можемо тільки за чимось невеликим, і щоб воно якось дзвеніло чи пищало.
-Уже смішно.
-От замерзну, ти будеш винуватий, опудало безхвосте. Ти може і не собака зовсім. У тебе вуха, як у кажана.
-Ну так побігай за кажаном, лиса красапєта. Впіймай. От я посміюся. Можу навіть попищати.
-Сам дурень. Дай м’ячика! Ти неправильний. Собаки не такі. Вони великодушні. Вони рятують. І вони розумні. Не жадібні . Ну не такі, як ти, ясно?
-Ясно мені все. Крім одного. Що ти у лісі робиш одна серед ночі. Зараз сніг піде, ти тут на ранок будеш, як статуя давньоєгипетської богині Баст. З льоду.
-Ой, а ти будеш, як статуя їх бога Гора, він же ж із собачою головою. Хоч голова у тебе не дуже собача.
-Не думай, ніби я не помітив - ти не відповіла, що тут робиш.
-А чого це я маю відповідати? Дай м’ячика, тоді може скажу.
-Чесно?
-Чесно. Я тобі колись брехала?
-Наче ні.
-Ну і давай м’ячика.
-На. Тільки обережно.
-Як ти йому нічого не зробив своїми зубиськами, то що йому від мене буде.
-Ей, ти куди?
-На дерево, от куди, дурник нещасний.
Я бачу, що на дерево. Ти нащо туди м’ячика потягла?
-А щоб знав, як віддавати м’ячики першим зустрічним.
-Ти...ти ...ти… Ти сказала, що розкажеш!
-Не розкажу, а може розкажу. Ти неуважний. І якщо тебе ще ніколи не обманювали, то це не означає, що й далі не будуть.
-Гррр.Так не чесно. Вас, котів, наслано на людей, щоб їх обманювати й вчити поганого. А не на собак.
-Ну так хто тобі винуватий, що ти попався, га?
#2327 в Любовні романи
#536 в Короткий любовний роман
#230 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.12.2021