Тепер головне було - не зіпсувати.
Він замовив вечерю з ресторану, віник з троянд купив , пелюстки обірвав і розкидав усюди. Гарно прибрався в хаті, шкарпетки під ліжко запихав, бички з горщика з кактусом повикидав, у туалет пшикалку смердючу поставив, “Морський бриз” називається. Я понюхав і вирішив - на море ні лапою. Вчадіти можна від того бризу, щоб ви знали.
Ну жінкам таке подобається. Тож нехай буде.
Краса кругом і цивілізація.
Вона прийшла.
О, ви б її бачили - це справжня богиня! Очі вологі й великі, губи пухкі, волосся біле, довге і блищить, як шовк, фарбою майже не пахне, циць… тобто фігура чудова, ноги від вух. Все, як у тих фільмах, що він на ніч раніше дивився, а потім спав погано.
Та куди тим куркам общипаним з фільмів до неї!
Королева. Фея. Жінка з великої букви Ж - атвічяю.
Пильно роздивилася нашу квартиру ця жива чоловіча мрія, схвально кивнула. Типу є над чим працювати, але в цілому нічогенько, живенько.
І тут я все споганив. Не бачити мені прощення за веселкою.
Я, наче нерозумне людське дитя, а не досвідчений хранитель, встав зі свого ліжка, що ховається в еркері, взяв найулюбленішу іграшку і приніс їй. До ніг поклав.
Мій наївняк запосміхався на всі тридцять два.
-Ти тільки глянь, люба, який Енжі розумний! Дивись, як ти йому сподобалася - він цей м’ячик вже тиждень від мене ховає і спить поруч з ним, а тобі приніс, моя королево. Молодець, хлопче, класний пацан, Енжі! - то вже мені.
А вона як сахнеться, ви б тільки бачили!
Зразу губи підтисла, мало силікон з них не бризнув.
-Собачка. - каже. - дужжжже мила.
І відступила на крок до дверей, трошки похитуючись на своїх височенних ходулях з червоною підошвою.
-Яаа вважаааю, щооо собаааки не повинні жити там, де люди. - вона чітко виділила голосом головне. - Тут що, зоопарк чи хлів? В будці може нехай живе?
Тут мій бідося розгубився і дав слабину, відкрився.
-Якщо ти хочеш, я йому дизайнерську будку куплю, поставимо під плазмою. Стильно буде.
Ну хіба можна настільки тупити? І звісно пропустив удар.
Вона подивилася на нього так, знаєте...
Ну тобто він по життю не мислитель, не мудрець, я сам це знаю. Мені одразу так сказали, коли для нього призначали. Але все одно не заслуговує, щоб так на нього дивилися.
Вона не пішла з ним в кімнату пити каву з лікером, і взагалі нічого не схотіла, хоч там було блюдо від шефа. Сказала, що не може тут їсти. Навідріз відмовилася.
Бо тут собача шерсть, негігієнічно. Може я ту чашку нюхав.
І взагалі, сказала, як рада була побачитись, але згадала, що забула праску вимкнути. Вискочила до ліфта, він за нею.
Щось пояснює, про те, як вона швидко звикне. Що я чистий, три рази на день миюся після прогулянки. Що у мене родовід довший, ніж в будь-якого потомка Адама і Єви, все таке.
І тут я зрозумів, що він же лопух щиросердий. Вірний і чесний.
І нізащо мене не викине і не віддасть.
І він закоханий по вуха, а тому навіть може померти, якщо ота гарна та пишна красуня його кине.
І може більше не знайти собі пари, навіть якщо не помре.
Через мене.
Отак воно все і сталося.
Він, коли побіг за нею й у ліфт заскочив, то забув двері зачинити.
Я востаннє подивився на своє ліжко в стилі шотландського пледа, таке зручне й тепле.
Але брати його з собою не має сенсу. Воно важке, велике, та й не місце ліжкові на вулиці.
А от м'ячик з дзвіночком я все ж з собою візьму. На згадку і щоб кралі не дістався. Вистачить з неї мого хазяїна.
Схопив свою цяцьку й чкурнув вниз по сходах, щоб не передумати.
Там як раз мамочка якась з коляскою виїжджала, двері відчиняла. А тьотя Жанна, консьєржка, дивилася кіно про любов.
Тож ніхто не бачив, як я вискочив, а потім швидко перебіг за кущі під парадним.
Ну а там уже шукай вітра в полі.
Не знаю, що то таке - поле. А вітру шукати не довелося. Його тут було стільки, що можу з вами усіма поділитися, і ще зайвий залишиться.
І сніг.
Не перший рік на світі живу, а третій. І знаю - то ще не справжній сніг.
Мені мій хазяїн давно пояснив, що до Нового року сніг взагалі тут випадає тільки для того, щоб добрі люди могли від душі послизатися й гепатися на п’яту точку. Бо перший сніг одразу тане. І під ним тоді багато води, й від того слизько.
А дурним собакам аби тільки побігати по калюжах і вимазюкатись від носа до хвоста.
І подумаєш, у мене того хвоста - нема про що й казати. А в калюжах бовтатись прикольно. І ще можна потім стати мокрими лапами на світлий чистий плащ сусідки, яку я терпіти не можу. І вона мене теж, тільки не показує - підлизується до мого холостого хазяїна. Бо він гарний на вроду й пахне так, що людські самиці від цього втрачають те, що у них замість розуму.
Ха, та я може ще в стоп’ятсот разів краще пахну! Сусідська дожиця до мене бігає через дорогу, як тільки побачить, що ми з'явилися на іншому боці вулиці. Просто щоб приітатися несеться повз машини, іще й свою людину за собою волоком тягне, отак я пахну.
І не вона одна. У мене родовід старше, ніж у багатьох королів…
Так, це уже було. Треба бути скромніше. Не знаю, правда, нащо.
Словом я цінний і красивий. А що я без пари, як і мій наївний хазяїн був недавно, то життя зараз таке. Складно пару знайти.
Ви думаєте.тільки у нього через мене проблема в особистому житті?
Ага, щазз.
У мене через нього стільки обломінго було, не передати. Побачиш кучеряву білявку з апетитною дупкою, а тобі фігвам. Ти на повідці, а твій бідося ще й примовляє так лагідно, що випадкові зв’язки до добра не доводять.
Не він бице казав, не я б слухав.
У нього тих випадкових було й було. Поки кралю свою не знайшов.
Вона теж випадкові зв’язки не схвалює. Буде він тепер у неї на короткому повідці, хехе!
#2326 в Любовні романи
#538 в Короткий любовний роман
#230 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.12.2021