РОЗДІЛ ХІ

— Відставити! — Томас почав скреготіти зубами, піднімаючи клинок на своїх солдатів. — Ви не почули чи не зрозуміли?! Дівчину не чіпати!

Далі він наблизився до Елін і подав їй руку. Дівчина з другої спроби взяла руку хлопця, і він підняв її на ноги. Томас обережно завів Елін за свою спину. Він боявся, що хтось із його солдатів буде повністю бездумним і порушить його заборону.

— Я їй вірю, — сказав хлопець, не знаючи, звідки така впевненість. — А тепер йдіть геть! Нам потрібно поговорити!

Солдати і Лео, який був помітно пригнічений, підкорились наказу свого короля і відійшли за дальні кущі. Вони там і чекали наступних рішень монарха.

— Вибач мені. І не лише за мої слова, погрози. Вибач за все, і вибач, що я не говорив, хто я.

— Ти… ти…

— Король Нурона, — допоміг хлопець, спостерігаючи за реакцією.

Елін винно відвела погляд.

— І ти вважаєш, що я хочу забрати твій трон?

— Що?! Ні! Звісно, ні!

— Але ж твої…

Томас перебив дівчину грубим тоном:

— Не важливо…! Не важливо, що говорили мої люди!

Дівчина здригнулась від його крику і налякалась ще більше. Томас відразу ж помітив, що це було зайве.

— Тихо-тихо… — змінивши свій тон на лагідний, сказав хлопець. Потім обережно прибрав руку зі свого живота та вже обидві вільні руки закинув за її спину. — Не лякайся. Все добре.

Дівчина намагалась перетравити, що врятувала, та що там врятувала — закохалась у короля… справжнього, живого короля.

— Ти, напевно, жалієш, що врятувала мене, адже я приніс горе тобі, твоїй сім’ї і твоєму народу…

— Не говори так! — різко заперечила Елін. — Я врятувала ще зовсім молодого хлопця від загибелі в муках. Я б це зробила і для воро…

Томас не втримався та перебив Елін своїми губами. Він вперто впився у її маленькі, ніжні губи, досліджуючи кожен новий міліметр, що не дослідив у перші два рази.

— Вибач, — винно прошепотів хлопець, ще досі відчуваючи її смак навіть після поцілунку, — я перебив.

— Нічого… — Елін закрила очі і поклала долоню на середину грудей хлопця. — Я не знаю, як це, але я, напевно, закохалась.

Томас поклав свою долоню поверх долоні дівчини.

— Я теж. Я таке відчував лише раз… Коли мене від стріли врятувала невідома дівчинка, — розказував він, трохи водячи очима. — Я тоді був ще малим хлопчиком і…

— Стій! — Елін різко зупинила хлопця, забираючи свою руку з його грудей. — Це був хвойний ліс і ти був у чомусь червоному?

— Так! — здивувався юнак. — Я як зараз пам’ятаю, на мені був червоний дублет! А як ти знаєш?

Елін посміхнулась, беручи долоню Томаса у свою.

— У дитинстві я побачила, як стріла летить у груди хлопчика, і вирішила допомогти. Я трохи сповільнила час і встигла відштовхнути того хлопця.

— І тоді ти просто побігла, хоча той хлопець кричав, щоб ти зупинилась?

Елін кивнула.

— І ти можеш сповільнювати час?! — хлопець підняв одну брову.

— Ні, не можу. Це можливо тільки у дітей до дванадцяти років, а далі…

— Що далі?

— А далі у нас з’являються нові здібності, — пояснила Елін. — Вони змінюються кожний період нашого життя.

— То виходить… — почав Томас, майже сміючись, — я в тебе закохався аж двічі.

— Що? — дівчина здивовано ковтнула слину. — Ти в мене… в мене закохався?

— А не видно?

— Трохи, — посміхнулась Елін.

— То якщо ти готова терпіти капризи короля, то, будь ласка, скажи, що ти теж хочеш бути разом зі мною, — промовив Томас, роблячи благаючий голос.

— Хочу, — сором’язливо відповіла Елін, наближаючись до Томаса, натякаючи на поцілунок.

Томас міцно обійняв дівчину та притяг її до себе, щоб поцілувати. Так і сталося. І ще не скоро Елін дасть перепочити своїм легеням від нестачі кисню.