РОЗДІЛ Х

Елін стояла, все ще трохи приголомшена. Вони, на диво, не відсторонилися відразу після поцілунку, а просто стояли, відчуваючи тепло одне одного в цю дійсно холодну ніч.

Та сьогодні і справді було холодніше, ніж у ті дні, але дівчина повністю розслабилась в обіймах юнака та не помічала холодних поривів вітру.

Томас нарешті трохи відсторонився. Він, слабо посміхаючись, оглянув обличчя Елін та  ніжно торкнувся її щоки своєю долонею, щоб легко погладити її.

— Ходімо? — тихо сказав хлопець, ніби не стверджуючи чи наказуючи, як завжди, а питаючи.

Дівчина кивнула, показуючи, що погоджується з Томасом, і вони почали повільно йти лісовою стежкою назад. Легкий вітер грав листям, поки хлопець тримав дівчину за руку та обережно вів за собою, а другою підтримував свій живіт.

Вільною рукою Елін зробила невеличкий вогняний шар, щоб він допоміг освітити територію навколо них. Томас здригнувся та різко забрав свою руку від дівчини. Але в ту ж мить повернув її назад у долоню дівчини.

Через кілька кроків вони дійшли до місця, благо йти було недалеко. Томас відпустив дівчину та обережно ліг на тверду землю й сотню опалого листя. Елін присіла поряд, обережно, не бажаючи турбувати хлопця.

— Тобі холодно? — пробурмотів юнак, не зводячи погляду з дівчини. — Ти трусишся.

— Трохи… — почала Елін, підводячись, щоб назбирати дров для нового багаття.

— Може… ти ляжеш поруч? — обережно запитав хлопець, намагаючись прозвучати не нав’язливо та не злякати.

— А я не буду заважати?

— Лягай, — повторив Томас, розводячи руками, запрошуючи її прямо до себе. — А то замерзнеш.

Він так і залишився в такій позі, просто чекаючи на відповідь. Будь яку, хоч і негативну.

Елін не відразу повірила своїм вухам, подивилась у очі Томаса. Щирість у його очах її переконала, і вона повільно стала моститися поряд.

Спочатку дівчина лягла далеченько і не відчувала тепла тіла хлопця. Минуло кілька хвилин, і вона притулилася до нього ближче, розуміючи, що бажає не лише тепла, а й звичайного хлопця… свого хлопця. І бажає цього усім своїм крихітним серцем.

Томас теж не залишився осторонь — він обережно обійняв її, закриваючи плечі своїми руками. Ще зовсім недавно він не знав, що таке дозволити комусь бути так близько, але зараз… це відчуття було важливим, хоч він і знав, хто перед ним. Але навіть це не могло перебити того, що зігрівало його сильніше, ніж будь-яка ковдра.

Вона посміхнулася в темряву, трохи притискаючись до нього ближче, але все ще з обережністю, не в змозі забути його минулі слова. Томас же, навпаки, майже заснув, міцніше обіймаючи її.

Ця, як і минулі ночі, минула без проблем. На ранок було ще досі прохолодно, але вже не так темно. Томас прокинувся від якогось звуку першим, трохи здивувавшись.

Він повернув голову та глянув на Елін. Вона спала з ледь відкритим ротом. Хлопець посміхнувся від побаченого і збирався знову обійняти дівчину, але знову почув якийсь шурхіт.

Томас миттєво напружився, оглядаючись по сторонах. Окрім шурхоту було чутно і якісь голоси. Хлопець різко, як тільки дозволяв живіт, підвівся, схопившись за меч.

— Хто там?! — крикнув він, але стараючись не розбудити Елін.

З-за дерев вийшли два солдати. А після них вибрів із кущів Лео.

— Томасе?! — емоційно викрикнув той, кидаючись обіймати давнього друга і свого короля. — Ми тебе вже шукаємо кілька днів! А ти тут! Ми думали, що…

— Ну майже так і було, — сумно посміхнувся Томас, вибираючись із рук кремезного воїна.

У цей момент, на сирій землі, Елін вже відкрила свої оченята та стала оглядати прийшлих хлопців біля Томаса.

— Це ж та дівчина! — різко крикнув зовсім молоденький солдат, тикаючи пальцем на дівчину. — Це вона… вона! Вона чаклунка із того клятого поселення!

Дівчина злякалась і розгублено підвелась на лікті. Вона стала трохи відповзати, повністю забувши про свій дар.

— Схопити істоту! — крикнув Лео, тикаючи мечем у бік дівчини.

Томас різко вперся долонею у груди найближчого солдата, який вже поспішав виконати наказ, та відштовхнув його.

— Не чіпати дівчину! — сказав він і повернувся до друга, згадуючи, як і сам так називав дівчину, додав: — І це не істота, це Елін.

— Але… — почав той же самий хлопець, який сказав про дівчину, — мілорде, це маг! Її народ мріє про ваш трон і про вашу… вашу гибель.

— І буде добиватися цього будь-якими шляхами, — додав Лео, тикаючи пальцем. — Взяти!