РОЗДІЛ ІХ

Вогнище вже повністю догоріло, лише дим повільно піднімався вгору і розповсюджувався в холодному повітрі, не долітаючи до верхівок дерев. Ліс навкруги був таким тихим: навіть птахи не співали, і дятли не заважали.

Томас цієї ночі чомусь не спав, не міг. Він уважно дивився у небо, на тисячі небесних тіл, які були десь там, десь далеко від цього лісу. Хлопець не наважувався заговорити до Елін, хоч і знав, що вона теж не спала.

Дівчина після своїх розповідей віддалилась, напевно, через сором чи страх. Вона сиділа трохи далі, спиною до нього, так само опершись об товсте дерево з іншого боку. Елін намагалася не шуміти. Не хотіла, щоб він почув її присутність.

Томас нахмурився. Він згадував їхнє знайомство і, на жаль, усе те, що було далі. «Це, напевно, через мене…» — подумав він, нервово гризучи нігті. Хлопець навіть забув, що це маг, що це ті, кого його батько, та й, що говорити, він сам вбивали таких сотнями, а то і тисячами.

Зараз він лише згадував її милу, приємну посмішку, якої не бачив у жодної дівчини. Навіть у принцес із далеких земель було щось неприємне, не рідне. Томас не міг забути, що дівчина плакала через дії його сім’ї. Та декору він навіть і не чув, лише щось дуже схоже на сум і самоту.

Томас мовчки продовжував дивився на небо, думаючи, і вперше за весь час йому стало шкода. Раніше він не жалів нікого, нікого, окрім… мами. Мама була єдиною, кого хлопець щиро жалів та повністю розумів. Від цього порівняння йому стало аж ніяково. По-справжньому.

— Елін… — пробурмотав хлопець, дивуючись, що все ж вирішив продовжити почате. — Спиш?

Дівчина смикнулась від несподіванки і швидко витерла сльози, наче її спіймали на гарячому.

— Ні, — відповіла дівчина і замовкла.

Він глибше вдихнув, похиливши голову вбік, аби краще чути дівчину.

— Я хочу, щоб ти знала… Я… я не хочу тобі шкоди.

Елін посміхнулась, щиро і непомітно радісно. Потім повільно обернулася до нього.

— Ну… — дівчина тихо посміхнулася, намагаючись приховати залишки сліз, — ти б мене й не наздогнав.

Томас трохи примружився.

— Впевнена? — засміявся він. — Перевіримо?

Вона здивовано насупила брови.

— Ти ж не серйозно?

Юнак зробив рух, збираючись підвестися на ноги.

— Томас, тобі не можна…

Але було вже пізно — він уже підвівся. Повільно, із зусиллям, відчуваючи неприємне поколювання, але все ж таки підвівся, трохи підтримуючи низ живота. Біль бив по тілу, але ж, звісно, не так, як раніше, трохи слабше.

Томас випрямився, трохи скривившись, і подивився за дерево на неї:

— Можна-можна.

Елін посміхнулась, усе ще сумніваючись. Але потім вона різким рухом встала на ноги. У її очах майнуло щось грайливе, щось незвичне для неї.

Дівчина швиденько побігла вдалину між деревами, майже безшумно ступаючи по гіллі й листю.

Томас усміхнувся і теж пішов за нею. Бігти було все ще дуже боляче, але йти було терпимо, особливо якщо тримати руку на животі. Спершу він ішов повільним кроком, потім трохи швидше, і так хлопець наздоганяв дівчину.

У цьому лісі можна було почути тихий дівочий сміх, вперемішку із шарудінням листя під ногами. Елін озиралася, петляла, ховалася за стовбурами дерев.

— Не здоженеш! — гукнула вона.

Але через темряву в якийсь момент Елін втратила хлопця з уваги. Вона зупинилась, сперлась об дерево і озирнулася. Була лише тиша. Їй стало страшнувато, особливо від неочікуваних поривів вітру, які лякали своєю несподіваною появою.

— Томас? — тихо покликала дівчина. — Томас?!

І в цей момент Елін почула незрозумілий шурхіт зліва від себе. Вона налякано обернулася, здригнувшись від неочікуваної появи хлопця перед собою. Томас стояв просто перед нею. Та так близько, що стало ще страшніше.

Вона не встигла відреагувати і щось зробити, як хлопець зробив до неї невеличкий крок і ледь торкнувся своїми губами її губ.

Елін здивовано застигла. Очі широко розплющилися від такого повороту. Це був не зовсім поцілунок, але для неї це все одно було вперше. Вона відчула, ніби на мить навіть перестала дихати.

Томас відсторонився, наче сам не до кінця зрозумів, що щойно зробив. Але по ньому було видно, що повторив би це ще раз, і ще раз, і ще раз… і так багато разів.

Хвилину навколо них була лише тиша, дивна і незрозуміла. Елін дивилася на високого хлопця кілька миттєвостей, не розуміючи, що це було. Потім теж зробила крок вперед і сама потяглася до нього. Дівчина зробила те ж саме, що і хлопець хвилину тому.

Її руки м’яко обвили шию Томаса. Він автоматично притягнув її ближче, відчуваючи тепло її тіла. Їхні губи зустрілися з ніжною обережністю. На початку це було так же ледве торкаючись, а потім все сміливіше і сміливіше, пізнаючи кожен міліметр бажаної території.

Томас насолоджувався приємним смаком губ Елін. Смак був солодким, наче свіжий мед. Він відчував, як її дотики пробуджують у ньому щось нове, нестримне. Хлопець обережно проводив руками по її спині, поки її пальці ніжно впліталися в його волосся.