РОЗДІЛ VІІІ

Час минав повільно, сонце дедалі далі заходило за горизонт, а повітря ставало холоднішим, ніж удень. Елін ходила навколо поляни, збираючи нове гілля. Хлопець повільно проводив поглядом за її рухами.

— Як ти опинилася тут? — кивнув він, серйозно дивлячись на дівчину.

— Живу недалеко, — відповіла вона, оглядаючи землю. — А ти? Ти був поранений у битві?

Томас на мить зам'явся, думаючи над відповіддю.

— У битві, — кивнув він, відводячи погляд. Хлопець досі не міг зрозуміти, навіщо цій дівчині рятувати його життя — вона ж маг.

Елін підійшла до ледь тліючого вогнища і підкинула кілька невеличких гілочок. Більші дрова, на жаль, вона не осилить.

— Ти ледь не загинув… — знову почала Елін, підходячи трохи ближче.

— Нарешті… — наче отримавши щось бажане, відреагував Томас. — А я то чекав, коли ти почнеш про вдячність.

— Що?! — різко відсторонилась Елін. — Ні!

— Не бійся. Кажи, — сказав хлопець, махаючи правою рукою.

— Що ти говориш?

Хлопець знову глянув на неї. І цього разу це було трохи інакше, наче щось доказав самому собі. Він відразу задумався, навіщо їй рятувати незрозумілого воїна, ризикуючи викриттям, і не лише собою, а й своїм народом.

— Просто скажи, що ти хочеш, і я віддячу… обіцяю.

— Та мені… мені нічого не потрібно.

— Навіщо ти ризикувала життям? Хіба не через винагороду?

— Я не корислива! — твердо відповіла дівчина, відвертаючись від хлопця. Її образили його слова більше, ніж ті, про смерть. — Ти помирав, і я не змогла не допомогти.

— Ах… — Елін почула із-за спини тихий стогін хлопця.

— Тобі боляче? — запитала вона, розвертаючись до нього.

Але, окрім посмішки, нічого більше не побачила.

— Просто хотів привернути твою увагу, а то не гоже розмовляти із коро… — Томас різко зупинився, ледь не видавши правду про свій статус, — із коротким поглядом зі спини.

Натомість Елін знову відвернулась.

— Дурень.

Та дівчина все одно посміхалась. Якщо він сміється і жартує — значить, майже здоровий. Але це й засмутило дівчину, бо за останній час це була єдина людина, з якою вона розмовляла. Інші просто не люблять її.

Після смерті її батьків і братів вона стала ізгоєм і у своєму ж народі. А все почалось відтоді, як Елін ризикнула та врятувала принца, дитину короля — короля, який вбивав тисячами її народ. Рідні ще якось підтримували дівчину, але і їхні життя забрали воїни короля, як і багато інших.

— Ти чого мовчиш? — посміхнувся Томас. — Образилась?

Раптом він почув тихий схлип, що долинув від дівчини.

— Ти… — юнак обережно підвівся на правий лікоть. — Плачеш?

— Ні-ні… — швидко відповіла дівчина тремтячим голосом, витираючи ліве око.

— Елін, — сказав Томас і знову спробував підвестись ще вище.

— Не потрібно, — повернулась дівчина. — Не вставай.

Елін підійшла до Томаса та поклала руку на його плече. Хлопець відчув цей дотик і поклав поверх її руки свою.

Він раптом зрозумів, що все, що йому говорили про магію, не збігається з тим, що він бачить перед собою. Перед ним була не жахлива істота із лісу, а людина. Добра, тепла і, до речі, дуже гарна.

Томас відвів погляд, відчуваючи дивне збентеження.

— Елін... — тихо сказав він.

— Так?

— Ти дуже ризикуєш. Навіщо? — все ж Томасу було незвично бачити безкорисну допомогу.

— Ти єдина людина, з якою я розмовляла за останній місяць, — видихнула дівчина, досі відчуваючи руку хлопця. — І мені нічого втрачати. Військо короля вбило всіх моїх рідних… — дівчина не втрималась і заплакала, показавши слабкість. — І це вдяка за те… за те… за те що…

— Не плач, — тихо промовив Томас, легко торкаючись вільною рукою її плеча, ніби намагаючись притягнути до себе й заспокоїти.

Хлопець відчув сильний сором за те, що він король, за те, що його батько наказував робити зі звичайними людьми. Хоча він і сам був радий вбивати магів і робив це сотнями, тисячами. Але зараз це було не піднесення, а слабкість і бездумність, що переростали у злість… і, в першу чергу, на самого себе.

— Вибач, — дуже тихо промовив Томас, дивлячись, як дівчина трохи заспокоїлась у його обіймах. Навіть сильний біль був не таким важливим, як бажання її заспокоїти.

Уперше у своєму житті, сповненому лише серйозності, він відчув щось приємне всередині грудей і якісь рухи внизу живота. Хоча, можливо, це просто етап відновлення.

Але зараз, як ніколи раніше, він не хотів говорити, хто він. Сказати дівчині, що вона врятувала вбивцю своїх рідних — означало зробити їй боляче і, можливо, навіть розбити її серце.