РОЗДІЛ I

Увесь день, на жаль, був не тихим. Шум битви перекрив усе навколо. Метал зустрічався з металом, щити з гуркотом зіштовхнулися, і поле миттєво перетворилося на вихор руху, пилу та ріки темної крові.

Томас опинився в самому центрі цього хаосу. У першу мить його пальці нервово заніміли на рукояті меча. Але варто було зробити крок уперед — і страх зник, як його і не було. Залишилося тільки одне: рухатися, захищатися і не впасти.

Він бився поряд зі своїми воїнами, не ховаючись за їхніми спинами. Його удари інколи були слабими, але з кожною хвилиною він дедалі сильніше наступав на клятих найманців, що без запрошення прийшли на його землю.

Хоч Томас і брав участь у турнірах та навіть боях, худорлявому юнакові було важче тиснути на кремезних чоловіків, ніж навпаки. Та, на відміну від багатьох, у ньому було те, що тримає на ногах навіть серед жаху — його чортова впертість, яка хлопцю передалась від батька.

Навколо падали люди. Хтось кричав, хтось уже не видавав жодного звуку. Земля під ногами ставала м’якою і липкою, але він продовжував іти вперед, тиснучи на ворога.

— Вперед! — крикнув Томас, не знаючи, чи його почують.

І все ж лад не здригнувся.

Бій тягнувся, не маючи ні кінця ні краю. Сонце піднімалося, а потім повільно хилалося до заходу. Дихати ставало важче, а руки куди далі виснажувались все сильніше, але ніхто не відступав.

Та раптом усе змінилося. Спочатку це було і зовсім непомітно, але потім цього було не приховати. А ще згодом — навіть у паніці.

— Вони тікають! — прокотилося рядами.

Страх змінився іншим почуттям, що нагадував адреналін і піднесення. Воїни кинулися вперед, переслідуючи відступаючих. Радісні крики лунали на все поле бою і його околиці. Хтось сміявся, хтось гукав уперед, а інші просто раділи, що пережили цей день.

Томас теж побіг. Його серце билося хоч і швидко, але вже не від того страху, адже він вже вижив, не загинув на полі бою. А усередині підіймалося полегшення, майже невіра. Вони перемогли, він вижив. Ще трохи — і буде міцний сон у власному ліжку.

Він майже не помітив, як відірвався від своїх. Занадто захопився переслідуванням. Занадто повірив, що вже ворог розбитий вщент.

Крики залишилися позаду. Вони то ще чулись, але не так, як декілька кроків тому. Навколо були лише дерева і густа трава. Хлопець зрозумів, що забіг у бік лісу.

І раптом Томас напружився, прислухаючись до кожного звуку. Хлопець сповільнив крок та ще міцніше стиснувши меч у правій руці.

Він уже хотів обернутися, коли з темного краю лісу хтось вийшов. Томас не розгледів, хто це був. Але щось чоловік не схожий на свого.

Та за секунду сталося найстрашніше. Рух чоловічої руки у його бік і блиск сталі.

Томас не одразу зрозумів, що сталося. Лише відчув, як щось різко й глибоко врізалося в його живіт.

— Ах… — тихо видихнув він, крізь біль дивлячись у темні очі.

Ворог висмикнув кинджал із тіла молодого короля, штовхнув його вперед — і зник між деревами, наче його й не було.

Хлопець болюче впав на холодну землю. У наступну мить, коли найманець скрився за великими деревами, він залишився сам.

Томас направив погляд на свій живіт під кривавими руками. Жахливе видовище ще підсилював біль, що був надто сильним. Це було надто нестерпно, тим паче для такого молодого хлопця, як він.