8.

Мати так і не дозволила їй брати новенький гаджет до школи. Добре, що хоч не повернула із скандалом, як бувало зазвичай. Але Лада і не прийняла б подарунка — як завжди.

Відчуваючи, як залишки апетиту розчинилися в повітрі, немов ранковий туман із приходом Романа, Аліса закинула спроби доїсти такі смачні суші.

У квартирі Лади завжди було чисто, пахло приємно, а більшу частину часу, коли господиня перебувала вдома, лунала легка музика. Тут було значно краще, ніж удома. Можна було хоча б уявити, що Лада не зникла, а просто затримується в салоні, а саме дівча раніше втекло з нудних занять і переховується в тітки, аби не отримати від матері.

Лежачи на м’якому широкому дивані, Аліса гортала глянцеві сторінки останнього випуску модного журналу. Останнього — бо більше нікому буде випускати ані його, ані щось інше взагалі. Відганяючи похмурі думки, дівчина все ж раз по раз подумки поверталася до Романа. Невже він і справді просидить до самого ранку під дверима?

Стомлене весняне сонце невблаганно наближалося до обрію, фарбуючи небосхил у червоний. Багрянець пробивався крізь легкі тюлі, заливаючи помешкання Лади її улюбленим кольором. Аліса підвелася і, тихо ступаючи на самих лише носочках, підійшла до вхідних дверей. Визирнула у вічко — на сходовому майданчику було чисто. Обережно провертаючи баранець, дівчина відчинила двері й обережно визирнула назовні — нікого.

Аж раптом почувся неприємний запах тютюнового диму, що йшов із загального балкона. Визираючи трохи сильніше — так, щоб розгледіти всю невеличку площу балкона — Аліса причаїлася.

Спершись обома ліктями на перила, Роман стояв обличчям до вулиці — схоже, споглядав захід сонця, що невпинно насувався, і палив цигарку. Анхім скривилася — не переносила на дух сигаретний дим. Хоч у чомусь Лада могла бути за неї спокійна.

Від легкого протягу важкі двері натужно скрипнули, привертаючи увагу Мельника. Він кинув недопалок на підлогу й, обертаючись, загасив його носком кросівка. Очі шукали Алісу, проте вона швидко сховалася, знову зачинившись зсередини.

У вічко вона спостерігала, як він швидко підбіг і декілька разів смикнув за ручку. Безрезультатно. Тоді хлопець почав щодуху гамселити по металевому полотну, змусивши Анхім відсахнутися.

— Анхім, відчини, це вже не смішно! Я пити хочу! — закричав шатен, ніби Аліса була в цьому винна. — І їсти… — уже тихіше додав він, припиняючи напад на двері.

Аліса тихо присіла з того боку, вичікуючи продовження.

— Алісо, ну, будь ласка, мені страшно… Мами немає вдома, Сергій Петрович теж не відповідає на дзвінки. Я не знаю, що мені робити, Алісо.

— Сергій Петрович? — уїдливо перепитала руда, закопилюючи губу. — А я думала, він для тебе Сірьожа…

— Впусти мене всередину, і я тобі все розповім, — благально промовив Роман, додаючи: — Будь ласка, Алісо!

Вона не відповіла, але уважно прислухалася. Спочатку було тихо, згодом вона почула щось схоже на схлипи, а ще за кілька хвилин Роман Мельник уже заходився риданнями.

Роман Мельник і плаче? Це точно той самий Рома? Ох і сміху буде завтра в школі!..

Проте це відбувалося. Мельник ридав — протяжно, схлипуючи, підвиваючи, наче маленький хлопчисько. Наче не вірячи власним вухам, Аліса запитала:

— Мельнику, ти що, ревеш там?

— Так! — голосно озвався Роман. — Я реву, бо мені страшно, я боюся темряви та самоти. Можеш зловтішатися скільки завгодно — все одно ніхто, крім тебе, цього не почує.

Проте їй не хотілося зловтішатися. Вона була іноді різкою, частіше справедливою, впертою, вольовою, проте жорстокою — ніколи. Раптом їй стало страшенно шкода того дурного хлопчака, що так і не навчився розуміти світ. Вона підвелася, відчинила важкі двері й злегка штовхнула свого шкільного ворога у широку спину.

— Заходь.

Запрошення було прийняте миттєво. Роман наче тільки цього й чекав. Струсивши брудні від пилу руки, він витер негарну бульку під носом рукавом своєї вже не такої білосніжної сорочки й увійшов.

— Нормальна хата! — зачудовано промовив хлопець, по-хазяйськи роззираючись навкруги.

— Тільки нічого не чіпай своїми брудними руками — ти тут тільки тому, що мені набридло слухати твоє скавчання під дверима.

Хлопець слабко посміхнувся, проте не припинив досліджувати помешкання Лади. Ніби точно знаючи, він пройшов на кухню, відчинив холодильник, витяг звідти пляшку червоного вина, дістав штопор зі шухляди, відкрив темно-зелену пляшку і майже за два ковтки осушив половину. Аліса спостерігала за ним приголомшеними очима, вперши руки в худі боки.

— Будеш? — ніби з ввічливості, якою в Романові навіть не пахло, він простягнув заслинене горлечко пляшки.

— А давай, — неочікувано для самої себе погодилася Аліса й, долаючи власну гидливість, зробила декілька невеликих ковтків.

Червоне вино неприємно запекло поранене горло, лишаючи кислий післясмак.

— О, хавка, — задоволено мовив Роман, хапаючи брудними пальцями недоїдений обід Аліси.

Ну і папуас! — дівчина здригнулася, спостерігаючи за варварськими манерами юнака.

Коли заборонену пляшку вже було розпито на двох, а атмосфера в квартирі перестала бути такою напруженою, Аліса раптом запитала: