РОЗДІЛ 18 СТАНІСЛАВА "Дотики ревнощів"

Один, два, три…

Три, два, один …

Аркадій заходить в аудиторію, як завжди стриманий, спокійний, зібраний. Не скажеш, що вранці я шукала йому градусник, що торкалась чола, намагаючись вгадати температуру, що вірус надійно вчепився і хворобу слід перележати під теплою ковдрою.

— Доброго ранку, студенти, — вітається злегка хриплуватим голосом та окидає чорними очима присутніх. Нічусь. Готова залізти під свою кляту першу парту і просидіти там до закінчення пари.

Аркадій сідає за викладацький стіл, гортає журнал, переконуючись чи за кількостю всі на місцях.
Таміла безцеремонно штовхає мене ліктем, перехиляючись через нашу парту.

— Доброго ранку, Аркадію Андрійовичу. Як староста групи, я вже провела перекличку. Всі студенти на занятті.

Позаду пирскає сміхом Павло. Як ніхто інший, хлопець вловлює бажання старости похизуватись.

А вона ніжно всміхається викладачеві, поли її клітчастого піджака розходяться, оголюючи заборонено великий виріз декольте.

— Дякую, — коротко відповідає Аркадій, не звертаючи найменшої уваги на вродливу дівчину навпроти нього. На порцеляновому личку Таміли вимальовується розчарування, і я ледве стримую іронічний сміх в собі.

Пара починається з перевірки завдання. Звісно, Таміла, справжня зірочка нашої групи, найпершою підіймає руку.

— Аркадію Андрійовичу, дозвольте продекламувати вірш.

Наступної миті дівчина дістає із внутрішньої полички рідкісну збірку віршів. Помічаю в очах свого сусіда захопливий блиск. Він точно прикидає ексклюзивність та приголомшливу ціну видання.

— Ось, будь ласка, — дівчина тикає розгорнутий на потрібній сторінці збірник, при цьому торкається кінчиками пальців руки Аркадія, дивиться спідлоба, багатообіцяюче. Її відвертий флірт виходить за межі субординації. На щастя, Таміла стоїть спиною до решти студентів і за «милою картиною» спостерігаю лише я.

Аркадій зводить на дівчину спантеличений погляд, бо зовсім не очікував настільки сміливих залицянь старости. О, як чудово спостерігати за обома. Зручно підперши підборіддя кулаком, стежу за сценою між цими двома мажорами і на серці клубочиться образа. Мати Аркадія ніколи б в житті не вигнала Тамілу зі свого будинку, не звинуватила б у всіх гріхах людства, не виставила б посміховиськом і не стала б принижувати. Дівчина — їхнього поля ягода, я — ніхто, порожнє місце, бруд на черевиках.
Неконтрольована злість штовхає кинути в Аркадія гнівний погляд.

Та раптом наші очі зустрічаються і в темних глибинах спалахує цікавість. Він повільно скидає бровою, мовляв, якого біса зі мною відбувається? А до моїх щік зрадницьки припливає кров. Відчуваю, як червонію до кінчиків вух.

Таміла нарешті скінчає декламацію. Вийшло непогано, а враховуючи притаманну молодості тему першого кохання, навіть зворушливо. Павло на останній парті аплодує, на що хлопці вибухають реготом і аудиторією поширюють перешіптування. Як не крути, у нас група студентів з повною відсутністю такту, людяності, розуміння.

— Дуже гарно, — хвалить дівчину Аркадій. Розвернувшись до неї корпусом, ставить питання за питанням про почуття поета, який створив поезію і цікавиться, що сама вона відчуває, переповідаючи романтичні рядки. Я киплю.

Бляха! Романтик дев’ятнадцятого століття! Де ж була твоя романтика, коли дозволяв матері випхати мене під дощ? Куди сховалась викладацька толерантність, коли залишив мене напризволяще за кілометри від міста?

На серці пече. Підтиснувши губи, втикаюсь в конспект, який вчора ми робили разом.

Разом. Вчора.

Господи. Що зі мною? У мені наче демони влаштовують весілля.

Основну частину заняття Аркадій проводить, спілкуючись з Тамілою та ще кількома студентами-відмінниками.

Я до розмови не долучаюсь. Вистачить душевної ночівлі в одному ліжку.

Коли пара закінчується, я полегшено видихаю. На перерві до нас приєднуються подруги Таміли і ми разом відправляємось на курилку. На диво, дівчата спілкуються зі мною на рівні, ніби не помічають поношеної куртки, стертого взуття чи цілковитої відсутності косметики на обличчі. Я не вписуюсь у їхню компанію вродливих принцес, я гидке каченя на страусовій фермі.

— Дівчатка, який він класний! Зблизька — просто лялечка, — смачно затягується димом новоспечена подруга.

— А тебе не бентежить, що коханий через кілька днів повертається зі зборів, — цідить Аня, явно не розуміючи, як можна проміняти найпривабливішого хлопця університету на примарну надію заманити у свої сіті викладача. — Ти паче закоханий у тебе Павлик не промовчить і спеціально донесе у всій красі твої дифірамби в адресу Аркадія з першої парти. Не боїшся його втратити?

— Ну, — тягне Таміла, вагаючись з відповіддю. — Сама сказала, що маю в запасі кілька днів.

Пригадую вчорашню розмову сусіда з пишноволосою блондинкою та її стогони на всю кімнату. Здається, староста не в курсі про амурні справи своєї нової жертви. Хоча на сьогоднішньому семінарі Аркадій сам заглядав до рота багатій лялечці. Сто відсотків один одного вартують.

— Змогла щось дізнатись про його особисте життя? — не втримуюсь з питанням. Серце пропускає удар.