РОЗДІЛ 15 СТАНІСЛАВА "Справи у кожного свої"

Будинок Таміли знаходиться всього за метрів п’ятсот від особняка Аркадія. Вийшовши з машини на вимощену бруківкою дорогою, боязко поглядаю на гострі шпилі його каскадного даху і немов повертаюсь в пекло, яке пережила в тих стінах. Образа. Зневага. Презирство. Три чесноти, котрі притаманні сім’ї мого нового викладача та тимчасового сусіда по кімнаті.

— На вас очікують, — звертається охоронець, вириваючи з неприємних спогадів.

— Перепрошую. Я задумалась.

— Таміла просила довезти вас вчасно, вона терпіти не може запізнень. Крім того, у Таміли напружений графік. Через годину я відвезу вас в місто, а вона відправиться в спортзал.

— На фітнес? — уточнюю. Охоронець змірює мене вбивчим поглядом.

Перед нами прочиняються висувні ворота і в супроводі високого тренованого хлопця проходжу у глиб подвір’я. Розкішний ландшафт вражає до глибини душі, кожнісінька деталь ретельно продумана та гармонійно поєднана з іншими деталями у хитромудрий витвір дизайну. Увагу привертаються маленькі статуетки, розміщені по всьому периметру території, лавки для відпочинку, альтанка і верхівки саду за будинком. Альтанка здалеку схожа на самотній маяк в зеленому океані. Мабуть, у ній зручно засісти з книгою чи просто сховатись від зацікавлених очей, аби побути наодинці із собою. Якби у мене була подібна альтанка, я перетворила б її в улюблене місце. Ніби прочитавши мої думки, охоронець слідує до затишного місця під розлогим чудернацьким жовтим кущем.

– О, Станіслава! — вибігає назустріч усміхнена староста групи.

На ній коричневий спортивний костюм і тепла балонова жилетка. Та навіть у спортивному одязі дівчина виглядає приголомшливо. У своїй зеленій безрозмірній куртці я не вписуюся у загальну картину краси і довершеності. Ніяковію. Червоні плями сорому вкривають обличчя. Шкодую, що одягнула подаровану бабусею Аркадія сукню — єдину нормальну річ в моєму бідовому гардеробі.

— Я дуже рада, що ти погодилась приїхати. Заходь всередину, в альтанці затишно, спокійно і нам ніхто не заважатиме.

Вхопивши за руку, Таміла проводить всередину, вказує на м’який диван, сама падає поруч.

— З чого почнемо? — нетерпляче потирає руки. — На наступній парі хочу блищати як зірочка.

На жаль, її завзяття я не поділяю. По-перше, у дівчини є хороший хлопець, по-друге, Аркадій має наречену, по -третє, це якесь безглуздя.

— Спершу я повинна запитати. Чому по допомогу звернулась саме до мене? З твоїми можливостями реально запросити найкращих вчителів.

Таміла невдоволено дує красиві губи, безтурботний вираз обличчя вмить зникає. Підібгавши під стегна долоні, дівчина врешті-решт наважується відповісти:

— Звісно, батьки залюбки погодяться оплатити висококваліфікованих професіоналів і через кілька занять я буду готова грати на великій сцені. Та справа в іншому, у спілкуванні. Ти хороша дівчина і мені б хотілось більше про тебе дізнатись.

— Я сама звичайна, звичайніше не буває, — знизую плечима. Прикидаю, що у мені дійсно немає нічого такого, щоб спонукало багачку до дружби.

— Почнемо? — Таміла переводить тему. — Я запаслась ось таким збірничком, дуже рідкісне видання.
Із шухляди плетеного столика вона дістає невеличку книжечку у темно-сірому шкіряному переплеті, зверху на ній викарбувані золотисті літери. З побожністю дівчина передає свій скарб. Ошелешено дивлюсь на назву, відкриваю першу сторінку і завмираю.

— Перше видання?

— У тата дуже гарна бібліотека, але цю збірку він ховає від сторонніх очей у спеціальному сейфі. Як думаєш, йому сподобається?

— Навряд батько зрадіє, якщо взяла без дозволу.

— Ну, даєш! — сміється голосно. — Маю на увазі Аркадія. Я хочу принести книгу на наступний семінар і продекламувати вірш.

Тендітними пальцями Таміла відшукує потрібну сторінку. Сонет присвячений несподіваній зустрічі з дівчиною, яка одразу запала в серце поету. Щирий, переповнений справжніх оголених почуттів твір, палає першим незрадливим коханням.

— Він такий романтичний, — продовжує староста групи.

— Гарний вірш.

— З тобою неможливо розмовляти, — штовхається жартома. — Я говорю про нашого нового викладача. На твою думку, який типаж дівчат йому подобається?

— Думаю, у нього вже є наречена.

— Моя знайома працює в деканаті, я попросила дізнатись про нашого Аркадія Андрійовича. Згораю від нетерпіння якомога швидше докопатися до його таємниць.

Особисто мене не цікавлять його таємні. І сам він тип, який воліла б оминути десятою дорогою!

— Правда гарний?

Таміла показує на телефоні фото, зроблене в аудиторії під час семінару. На ньому Аркадій, схилившись над нетбуком, зосереджено набирає текст. Дівчина збільшує світлину і стає видно найменші деталі зовнішності. Гарний. Дуже гарний. О, щоб сказала староста, дізнавшись мою найбільшу таємницю? Або, наприклад, що я та Аркадій спимо в одному ліжку, що він ходить по кімнаті в боксерах, що вчора увечері я сиділа на ньому, а він тримав мої руки.

Стоп! Далі тема заборонена та недоречна. Не вистачало зробити найбільшу дурницю і побачити у викладачеві привабливого чоловіка.