РОЗДІЛ 14 СТАНІСЛАВА "Нові подруги"

Відкриваю рот відмовити і краєм ока ловлю насупленого Павла, який перехопивши погляд, тикає безіменного пальця. Його непристойний жест помічають інші одногрупники та з цікавістю очікують на нову виставу. Якщо Таміла вважається принцесою потоку, то Голіцин — покидьок, у якого закохані дівчатка не лише першого курсу. Молоді викладачки задивляються на привабливого юнака з душею диявола, його дорога машина та брендовий одяг лише підкреслюють харизматичну натуру негідника. Одним словом, класика жанру.

— Я не проти, — поспішаю усміхнутись Тамілі. Виходить криво і нещиро, проте у моєму випадку краще перетворитись у сіру тінь красуні, ніж на жертву Павла. Останній варіант дуже тривожить, бо перетворитись на посміховисько, ізгоя до закінчення навчання — вище будь-яких сил.
Величко переможно підводить очі.

— Клас! У такому разі я скину адресу. Приїжджай ближче до сьомої, і біля метро забере мій водій. Я якраз повернусь з аквафітнесу. До речі, ти колись пробувала цим займатись?

Ми виходимо з аудиторії пліч-о-пліч, слідом за нами Павло. Я буквально відчуваю на спині його крижані очі, дихання дракона. Ні для кого не секрет, що Величко подобається хлопцеві. Принаймні у змаганнях першим затягнути її в ліжко він обламав зуби. Дівчина віддала перевагу випускнику, головному воротареві футбольної збірної університету.

— Не доводилось, — визнаю. — Таку розкіш не можу собі дозволити.

Знати б тобі, що за добу можна з’їсти всього одне яблуко і при тому цілісінький день пробути на ногах.

— Я б не сказала, — продовжує нова подруга. — Вартість одного заняття рівняється вартості двох пачок сигарет, хоча ти не куриш, але суть розумієш. Таміла впихає руку в кишеню стильного білого бомбера, дістає пачку тонесеньких цигарок. — Курити захотілось страшенно. Складеш мені компанію?

І знову не дає відмовитись присутність Голіцина позаду. Коротко кивнувши, плентаюсь за Величко у внутрішній двір, де левова частка студентів зібралась на перерві перекурити.
Дощ нарешті зупиняється та на заміну монотонній мжичці із-за кудлатої хмари визирає сонячний бляклий диск.

Ми стаємо осторонь від інших, Голіцин зупиняється у кількох метрах. Вочевидь, звикнувши до його присутності, Таміла — розкута та невимушена, чого не скажеш про мене. Раз за разом помічаю вбивчі блискавки в свою адресу, не соромлячись хлопець показує жест «гроші». Його компанія також зирить на мене та хіхікає.

— Мені здалось, чи Голіцин проявляє до тебе симпатію? — запитує Таміла, випускаючи з підкачаних губ елегантну смужку диму.

— Здалось, — відповідаю швидше ніж слід. Староста багатозначно хмикає.

— Павло — бовдур, якого світ не бачив. Думає, що центр землі, а насправді нуль без грошиків свого татка політика. Я взагалі дивуюсь, як його оточення терпить.

— Дехто ним взагалі відверто захоплюється.

— Ідіотки, — визнає вона. — У Павла, крім грошей і привабливого личка, нічого немає. Його душа — порожня дірява бочка, яка не здатна вмістити і краплі людяності.

— На щастя, я поділяю твою думку.

Тамілі відповідь припадає до вподоби, і вона знову сміється усмішкою, від якої сонце сяє яскравіше.

До нас підходять ще дві подруги Величко, такі ж довгоногі, зі смаком вдягнені, на високих підборах та з ідеальними макіяжами. Вони поводяться природно, ніби всесвіт крутиться навколо їхніх неперевершених персон. У світлі найкрасивіших дівчат почуваюсь сірою мишкою.

Та вони поводяться легко, не кепкують, не вертяться носиками. Оскільки в компанію мене запросила їхня самопроголошена лідерка ніхто не пискає, мовляв, по статусу не підходжу, шмотки — відстій, і сама — бліда міль.

Розмова переривається з теми «Голіцин» на тему «Аркадій Андрійович». Як на те, ніхто не пам’ятає прізвища нового викладача. Дівчата безрезультатно намагаються відшукати красунчика в соціальних мережах.

— Не дочекаюсь наступного семінару, — у мріях закушує губку Таміла.

Дівчата хихотять, а мені так незручно. Таміла зустрічається з гарним хлопцем, для чого вертіти з викладачем, з лицеміром Аркадієм? Не забуду, що дозволи матері вигнати мене з будинку, принизити, змішати з брудом.

— Стась, зізнайся, запала на Андрійовича? — штовхає у бік староста.

— Я не роздивилась.

Ага! Пощастило на першій парті сидіти і тут — не роздивилась. А щоки почервоніли!

— Припини, — відмахуюсь.

— Я жартую. Аркадій — пташка високого польоту. Такі чоловіки зустрічаються з моделями або багатенькими спадкоємицями.

— Тамілко, у такому разі, маєш усі шанси захомутати бідолаху, — лестить їй подруга.

Дівчата вибухають сміхом та привертають увагу інших губителів здоров’я.

Курилка на території університету одна для студентів та працівників навчального закладу. У неформальній обстановці, звісно, ніхто не спілкується, проте можна стати на крок ближче до викладача. Сміх Таміли та її подруг долітає до компанії чоловіків всього за кілька метрів від нас, і моє серце обривається, варто побачити серед них Аркадія.

Схрестивши руки на грудях, він стоїть біля декана його кафедри і таранить мене враженим поглядом.