РОЗДІЛ 12 АРКАДІЙ "Проблеми"

Життя вміє жартувати і закон бумеранга ніхто не скасовував. Дивним чином наші із Станіславою шляхи перетнулись в гуртожитку університету, в який приїхав викладати на прохання друга сім’ї — Назара Дмитровича. Саме з його легкої подачі та екстреного дзвінка комусь з підлеглих я отримав дах над головою на перші дні без батькових грошей. Хоча відсотки від спадщини бабусі складно назвати його коштами, однак любий татусь примудрився перекрити кисень єдиному синові. Коли згадую нашу розмову в кабінеті, під час якої боготворив ім’я коханки, відчуваю образу, що якась дівка зуміла достукатись до серця жорстокого бізнесмена. Я роками міряв про батькову лагідну усмішку, підбадьорливе слово, крихке розуміння. Нічого. Я не отримав нічого такого. І тепер, вже дорослим, самодостатнім чоловіком, продовжую потерпати від його впертого характеру.

Та нічого. Я маю освіту, знання і зможу довести свою вагомість, витримаю на зло йому.

Сьогодні мій перший робочий день в навчальному закладі. Чи я хвилююся? Дуже. На другий план відійшли навіть розлучення батьків та Станіслава з неприйнятною пропозицією забрати п’яту точку з її території.

Кермуючи у напрямку центрального корпусу, відчуваю легкий мандраж в кінцівках. І наче досвіду вистачає, і наче все знаю.

— Спокійно, старий.

Машину зупиняю біля головного входу. На дорогий спорткар студенти та викладачі, котрі поспішають на пари, зирять з неприхованою цікавістю. Закономірно, що їхня увага перемикається на власника.

— Ого, який красень, — пирскає сміхом дівчата, що якраз заходять у двері.

— Добрий ранок, — вітається найсміливіша з них, висока блондинка у вузьких чорних джинсах та куртці-косухі. Кліпнувши довжелезними віями, вона ніжно усміхається.

— Дорого ранку, — стримано киваю і проходжу повз зівак.

Перешіптування продовжують звучати за спиною. Здається, Станіслава мала рацію, переживаючи за репутацію. Місцеві красуні – рептилії умить проковтнуть кволу жабку.

Назар Дмитрович радо зустрічає у своєму громіздкому, обставленому дорогими меблями кабінеті, обіймає як сина. На його прохання сідаю у глибоке шкіряне крісло.

— Аркадію, ти не пошкодуєш, що послухався і примчав на виручку. Перший і другий курс дає хороші надії, з ними буде легко та цікаво працювати.

— Ви знали про батькову коханку? — ставлю пряме питання. Я не маю ні часу, ні терпіння ходити колами, хочу відповідь зараз і негайно.

Він вагається, ретельно підбирає пояснення. На високому чолі проявляється глибока зморшка.

— Так, — прибиває мене. Всередині, на денці душі зароджується буря.

— І мовчали? — запитую надтріснутим голосом. — Як могли приховувати від мене та матері зради? Ми ж довіряли…

— Андрій дуже захопився дівчиною. Коли помітив, що між ними все серйозно, вирішив повернути тебе додому, підтримати матір і, можливо, застерегти її від необдуманих кроків. Вона занадто імпульсивна, може зірватись і залишитись без копійки.

— Ви теж вважаєте що все, навіть роки шлюбу, окупляться грошовим еквівалентом?

— Слід бути раціональним. Андрій впливовий багатий бізнесмен, в його арсеналі найкращі адвокати, вагомі зв’язки і надійні друзі. Залишити колишню істеричну дружину без копійки легше з легшого. Тому, Аркадію, вгамуй емоції та увімкни мозги. Від рішень батьків залежить твоє майбутнє.

— Він постійно дорікає, що живу коштом родини, не соромиться стверджувати, що я повний нуль. Мені не потрібні його гроші.

Назар Дмитрович нагороджує проникливим, холодним поглядом.

— Ти подорослішав.

У двері стукають. На порозі показується секретарка з текою в руках.

— Підписуй документи, — звертається буденним голосом ректор. — Пізніше повернемось до цієї теми.
Поставивши підписи та отримавши побажання гарного дня, із змішаними думками в голові слідую за дівчиною на кафедру, де від сьогоднішнього дня працюватиму. Виляючи довгими коридорами, вона невпинно тараторить про вагомий статус навчального закладу, вихваляє студентів і при найменшій нагоді кидає у моєму напрямку допитливі погляди. Вочевидь, невимушена атмосфера в кабінеті ректора, штовхнула її до висновків, що я особисте протеже керівник. Та мені байдуже, бо світ, до якого звик, руйнується зі швидкістю світла. Сім’я розпадається, мама на межі нервово зриву, в кишенях вітер. Кращого розкладу годі придумати.

На кафедрі застаю двох викладачів, наше знайомство проходить швидко, мені виділяються невеликий письмовий стіл навпроти вікна, з якого відривається вигляд на внутрішнє подвір’я — курилку для охочих познущатись зі свого здоров’я. Йде перша пара, тож у дворі під розлогим деревцем від затяжного дощу ховається лише кілька студентів.

Думками повертаюсь до Станіслави. Десь серед студентського хаосу бігає у своєму картатому одязі. Зранку дівчина виглядала нещасною та пригніченою, тому совість не дозволила виставити її з валізами за двері. Навпаки, через ситуацію з кімнатою я почуваюсь справжнісіньким кретоном, яким образив беззахисну бідолаху. Слід негайно шукати житло.

Ознайомлююсь з розкладом, наступна пара в першокурсників. В запасі є трохи вільного часу, тож вирішую набрати Давида. Незручно принижуватись і просити грошей, проте жити з малознайомою дівчиною і спати з нею в одному ліжку — реальність, яка виходить за межі розуміння.