РОЗДІЛ 6 АРКАДІЙ "Сімейні таємниці"

— Аркадію, синочку, ти нарешті приїхав! Я так тебе чекала! — мама кидається обіймати.

Я пригортаю і відчуваю її напругу, відчай, втому. У моїх руках не сильна жінка, звикла тримати голову високо піднятою, а прибита життям та негараздами дама, яка тримає на плечах увесь тягар своїх сорока п’яти років. Ми не бачились рік. Під час телефонних розмов вона завжди виглядала стримано, не показувала, що у нашій родині якісь проблеми.

— Заспокойся, будь ласка. Я поруч, все буде добре, — тримаю міцно, поки ридає на плечі. Та піднявши голову, мама помічає у коридорі Станіславу, яка зі всіх сил намагається сховатись у безрозмірному шарфику.

Мені втретє незручно. Спершу татко приязно зустрів на подвір’ї, потім бабусі не вдалось втримати язик за зубами про Ніколь, тепер мама плаче, ніби хтось вмер. Стає соромно перед малознайомою дівчиною, не такого прийому чекав в рідних стінах.

— Ти хто? — зі злобою цікавиться мама, відступаючи вбік. У цю мить вона схожа на роздратовану фурію, яка уздріла нову жертву.

— Мамо, познайомся, це Станіслава. Їй потрібно зігрітись і переодягнутись в сухий одяг.

— Де ти її підібрав?

У широко розкритих очах мами читається відверте презирство, завжди правильна лінія губ перекошується, висловлюючи зневагу. Вона вперше у такому стані, принаймні перед мною.

— Я думав, ця кімната вільна.

— Ні, вона моя.

Невже батьки посварились перед самісінькою річницею шлюбу? На щастя, до нас підходить бабуся з одягом в руках. Кивнувши Станіславі, відводить її у кінець коридору, а ми залишаємось наодинці. Закриваю за спиною двері, сідаю у глибоке крісло. Господи, я втомився. Переліт, дві аварії, дорожня проблема, мама, тато… Хочеться під теплі струмені води, лягти на диван і просто погортати соцмережі. Мозок вимагає абстрагуватись від темних хмар, котрі згущуються над сімейним особнякам.

— Поясни, що тут відбувається, — порушую затяжну мовчанку.
Мама робить глибокий вдих, ніби перед стрибком у холодну воду. Накручена до межі, вона от-от вибухне.

— Батько мені зраджує, у нього молода коханка і він подає на розлучення.

Страх. Приреченість. Невідворотність. Мимоволі відкриваю рот, хапаю повітря, відчуваючи задишку. В області сонячного сплетіння пече, немов невидимий ворог завдав смертоносний удар. Я аж скручуюсь від різкого спазму.

Мама безсило опускається на край ліжка, ховає заплакане обличчя в долоні. Плечі здригаються від ридань, що вириваються назовні болем.

— Ми стільки років жили разом, стільки років я терпіла його гидотний характер, годила, створювала домашній затишок, комфорт, а він… Він знайшов молоду, привабливу і … І знаєш, почувається щасливим. Андрій навіть не приховує, як добре з дівчиною, молодшою за його сина.

Ошелешено витріщаюсь на прибиту горем маму. Їй складно говорити, а мені повірити. Батько запалює з дівчиною, яка годиться йому в доньки?

— Бачила її? — подавлено запитую.

— Легка, повітряна, ніжна, вразлива. Сильні чоловіки люблять турбуватись про таких тендітних квіточок. На відміну від надокучливих дружин, котрі з роками приїлись, зашкарубли, втратили свіжість і натхнення, вони як диво природи, як ковток води в пустелі. Уявляєш, сам показав фото і розповів неймовірну історію знайомства.

— Давай вгадаю, мабуть, прийшла влаштовуватись на роботу?

Мама вибухає істеричним реготом. Її стан лякає. Не треба бути лікарем, щоб констатувати очевидний факт: без допомоги фахівця самотужки вона не вибереться з депресії.

— О, ні! Твій батько виявився справжнім романтиком і сліпим бовдуром. Хитре стерво примудрилось попасти під колеса його машини. А потім невинні оченята зробили свою справу: сам завіз її в лікарню, купив новий одяг, підібгав під себе, подарував квартиру. Стандартна схема, на яку, бачу і ти повівся, притягнувши у дім приблуду. Де ти її взяв? Тільки не кажи, що ледь не збив.

Потуплюю очі. Правди ніде діти, мама дивиться у корінь.

— Мабуть, я справжній син свого батька, то так воно і є. Станіслава дійсно йшла по зебрі, коли я рушив з місця і зачепив її бампером.

— Не вірю, бо мій син уважний досвідчений водій.

— Ну, у дівчини порвався пакет з яблуками, вона несподівано кинулась їх збирати.

— Прямісінько під твоєю машиною? Господи, за що мені це?

Голосіння матері діють на нерви, але вона помиляється.

— Я не збираюсь наслідувати батькові кроки. Дівчина зігріється, перевдягнеться і хтось з водіїв відвезе її в гуртожиток. А з ним… З ним я поговорю. Він зобов’язаний відповідати за свої вчинки і не має жодного морального права так вчиняти з тобою.

— Боюся, вже пізно говорити. Юристи займаються розлученням, всі документи поданні в суд. Андрій запропонував розійтись мирно з поваги до грошей бабусі, віддавав будинок, віллу в Іспанії та обіцяв чималий рахунок в банку, якого повинно вистачити до кінця моїх днів. Та я не хочу грошей, я хочу помсти. Нехай мала видра і старий пеньок понервують, попробують, як це бути приниженими. Я влаштую справжнісінький скандал, перетворюю розлучення на шоу.

— Мамо…