5. Ось тобі раз

Дух образився і щоб це мені продемонструвати він гонорово підвівся і знову сів, от тільки повернувся до мене задньою частиною тіла. Дід з татом спостерігаючи дану картину мало не валялися на кріслах, регочучи від усієї душі.

- Що я такого сказала? - не поділяючи їхньої реакції, запитала я.

- Ти його, ДУХА, до злодія прирівняла, - мало не гикаючи від сміху, веселився батько.

- Що? Як то?...

- Не важливо, - проговорив дух, явно не надовго змінивши злість на милість. - В нас на то не має часу. Зараз головне, щоб ти ініціювала свої сили.

Родичі звісно не чули того, що говорив мій захисник, проте мабуть здогадалися, що щось важливе.

Я зіскочила з софи.

- Що мені потрібно сказати?...

- Іменем Його Королівської Величності, вам забороняється, - голосом прокурора верещав влетівший до кімнати невисокий мужчина років так під шістдесят, - проводити будь які дії, в зв'язку з раніше підписаними документами. Дана особа, він неввічливо ткнув пальцем в мою сторону, вважається королівським майном, згідно з вищезгаданими документами і має приступити на королівську службу в тому стані, в якому була на час вашого, - він ввічливо поклонився в сторону Артура лі ВІА Дюдьї, - підписання паперів. А тому юна панянко прошу взяти з собою найнеобхідніші речі, що вам можуть пригодитися в дорозі, решту ж речей вам видадуть по прибутті в королівську резиденцію.

Ми зрозуміли, що ми попали. А я серцем відчула, що до цього приклала руку недобабка, видно карга не хотіла так просто змиритися з програшем.

Збиралася я швидко, так як нам більше не дали можливостей зостатися на одинці, оскільки за речником короля прослідували в наш дім і кілька озброєних до зубів військових.

Рись зник, я не могла його докликатися,  якби не старалася.

Збирати щиро кажучи було нічого, а тому я була готова за кілька хвилин, саме стільки часу зайняв похід у ванну кімнату. Вже на самому порозі мене окликнув дід, чому речник короля був м'яко кажучи нерадий, проте змовчав, спостерігаючи за тим, як той обіймає мене на прощання.

- Тримай, - вручив мені дідусь невелику книжку в білій палітурці. 

Речник хотів було висловитися проти, та я різко розгорнула книжку, щоб той міг побачити, що зброя в ній відсутня. 

- Це всього лиш молитовник з храму родів, - збрехала я і понадіялася, що речник не полізе до книжки з наміром перевірити її вміст.

- Добрий вибір, - похвалив діда представник влади, - смирення - це та чеснота, що їй на службі пригодиться, а там дивись може ще колись і зустрінетеся, - наскрізь фальшиво пропищав він, чудово обізнаний в реаліях елійського життя.

Смирення подумала я? Зараз, якби не так. На прощання я глянула в сторону рідних і мало не зашпорталася на рівному місці, коли помітила як батько весело мені підморгнув, щоб одразу ж натягти на обличчя маску смутку і печалі. Підтримка була секундною та такою короткою, що я завагалася, а чи не привиділася вона мені взагалі.

Вони щось задумали, надіялася я, а тому покірно попрямувала в сторону карети.

Речник подав мені руку, допомагаючи забратися в транспорт.

Як тільки я сіла, кучер голосно викрикнув, - но, - і карета рушила з місця.

***

Ми їхали кілька хвилин перш ніж покинули територію маєтку. От тоді я зрозуміла, що мав на увазі дід, говорячи, про мою необізнаність в реаліях світу за воротами. Перш за все мою увагу привернув до себе дивної форми блідо фіолетовий місяць на повністю безхмарному білому небі. Моя кімната, якби дивно це не звучало, була без вікон.

Варто було нам лиш покинути територію власності мого роду, як по обидві сторони від карети пристроїлися озброєні мало не до зубів найманці на гігантських павуках.

Чому найманці, тому що вони були різні, в сенсі раси, та й не тільки. А ще вони не корилися словам гвардійців, насмішливо називаючи тих слабаками незнайомими з справжнім полем бою.

Навкруги не зважаючи на досить таки світле небо, а також ясний місяць було доволі таки темно та моторошно, складалося враження, що світло просто не доходить до землі.

- Не варто боятися, - почула я в голові голос свого духа. - Коли я скажу давай, ти мусиш випустити якнайбільше чистої сили, вискочити з карети та бігти в сторону гір. Не зупиняйся, щоб не творилося за тобою, несися в перед так, наче від цього залежить твоє життя, хоча... так воно і буде. І головне міцно тримай гримуар, тільки дякуючи йому ти зможеш вижити в цьому світі.

Часу на осмислення у мене не було, буквально за хвилю дух крикнув: "Давай".

Я випустила силу і вона потужною хвилею ринула у всі сторони, мов цунамі, збиваючи з ніг всі живі істоти, які тільки траплялися на її шляху.

Притиснувши до грудей гримуар, вискочила з карети, мало не зламавши собі ніг, оскільки все навкруги було покрите товстим шаром льоду, бігти по ньому було просто нереально.

- Ловіть дівчисько! - кричав хтось недалеко від мене намагаючись відшукати рівновагу. - Не дайте їй втекти! - гукав інший пораненим звіром, здається його павук впав на нього і придавив до землі мов плитою.