4. Не вірю

Що було після того як я змогла відкрити гримуар, не пам'ятаю. 

Прийшла до себе лежачи у власному ліжку, не в стані відкрити очей. А біля мене знову шмигали люди, тривали розмови. 

Дежавю, та й годі!

- Ну і що з нею на цей раз? - з явним нетерпінням в голосі відізвалася бабка. 

- Нічого серйозного, мовив дід, - нащупуючи мій пульс.

- Якась чортівня діється в нашому будинку. То слуги верещать мов різані, відбитки ніг бачте в нежилих кімнатах знайшли. Прибирати потрібно краще, знайшли чому дивуватися, це старий маєток, тут різне водиться. Я б ще зрозуміла якби Аріна верещала побачивши подібне, вона ж ні сном, ні духом про те, що на Елії водяться не тільки добрі маги-чарівники, а й різна нечисть.

- Так може їй час довідатися? - дуже тихо запитав дід.

- Ти знову піднімаєш цю тему! - розізлилася бабка. - Ми ж з тобою наче все обговорили.

- Так, тільки обговорила ти і рішення прийняла ти, а це моя кровна і єдина внучка. Для мене на відміну від тебе її кров не вода.

- Та що ти заладив з цією внучкою. Ти про нас подумай, про наше життя, раптом у нас більше не буде ніколи жодної подібної можливості. 

- А раптом, в мене більше не буде внуків? - доволі різко сказав дід.

Почувся стукіт каблуків і грюкання дверей. Та таке, що здавалося одвірки от-от та виваляться.

- Пробач мене Аріно, - зітхнув дідусь і теж вийшов. 

За що просив пробачення не зрозуміло, не то за те, що посмів перечити бабці, не то за те, що перед тим мовчав, коли вона визначала яким має бути моє життя, не то ще за щось, чого я не знала.

- Ти там як, довго мертву ще удаватимеш? - прогуркотіло щось біля мого вуха цілком неочікувано.-Якщо так, то я повертаюся в закриту частину, покличеш якщо захочеш.

Я миттю сіла. В наступну хвильку проморгалалася і вже тільки тоді витріщилася на невідому мені істоту, що якоюсь примарною субстанцією зависла на рівні моїх очей.

- Рот закрий, а то ґава залетить. - буркнув ображено неочікуваний гість.

- Ти хто? - запитала я, сівшим голосом.

- Знатно ти вчора верещала, аж голос сів.

Коли я верещала? Вбийте, не пам'ятаю.

- А тоді, як ця карга, недографиня Марселія ВІА Дюдьї, майже на гарячому тебе спіймала, коли ти в її таємному закаулку свої чорні справи робила, - замогильним голосом, явно сильно переграючи прогуркотіло щось.

- І я до речі не щось, а хтось. Я дух цього роду, я істота, яка вбирає в себе здобуті родом знання та цінності і передає їх наступним поколінням...

- Стоп, стоп, стоп - перебила я нового знайомого, - я правильно розумію, ти читаєш мої думки?

- Так, а чому це тебе дивує. Я ж сказав, що я дух роду, а ти голова цього роду, звісно я маю читати твої думки.

Здається я зависла, або ж дух, бо він різко замовчав, а тоді так само різко кинувся мені на зустріч, зупинившись в сантиметрі від мого обличчя.

- А-а-а! - заверещала я.

- Ціхо, - цицнуло на мене щось.

- Ще раз повторюю, я не щось, я дух. Дух, - вже зовсім тихо протягнула істота, - в якого на сьогоднішній день виявляється дуже багато проблем. А саме, з того що я бачу:
1. Ти не ініційований маг (чесно кажучи досі не можу в це повірити, хоч з другої сторони це дає пояснення великій кількості питань пов'язаних з тобою)
2. Ти не маєш зеленого поняття про цей світ, тобто ти не бачила нічого поза межами маєтку.
3. Противна карга хоче знищити тебе, а це значить, що зникну і я, оскільки ти остання законна представниця роду.

- Чому остання?- здивувалася я. - У батька ще можуть бути інші діти.

Дивуватися щодо того, що Марселія ВІА Дюдьї хоче моєї ліквідації сенсу не було, оскільки ця інформація вже давно перестала бути таємницею для всіх і кожного.

- Нажаль після смерті твоєї матері, твій батько перегорів, що в нашому світі означає тільки одне, а саме безпліддя. Тому ти єдина і для цього роду найважливіша представниця. А випереджаючи твоє питання, щодо того чи знає про перегорання твого батька дід, відповідь ні, оскільки це глибоко особиста проблема, про яку може знати перегорівший і голова його роду, в нашому випадку - ти.

- Тобто...

- Зачекай хвилинку, - перервав мене дух, - помовч, дай мені можливість до кінця розібратися не тільки в твоїх думках та помислах, а й в спогадах, а то я не можу до кінця зрозуміти хто ти в цьому світі. В сенсі..., а добре не важливо, просто помовч, постарайся також ні про що не думати.

Я старалася, чесно, тільки думки як рій набридливих мух все лізли і лізли в мою голову. 

- Дух, хто він? Чи може він прийняти іншу форму? Чи в стані він допомогти мені?

- Я ж просив..., ти мене відволікаєш. Перестань хвилюватися, я - це ти, а ти - це я. Ми одне ціле, від першого дотику і до останнього подиху.

Далі я постаралася сидіти мовчки, настільки довго, що в якийсь момент заснула.

- Вставай соня, - хтось вперто повторював одне і теж над моїм вухом.

Захотіла прогнати набридливе бурмотіння, замахнувшись рукою..

- Тільки спробуй, вкушу, - погрозливо заричало щось.

В одну секунду я відкрила очі і сіла, щоб зауважити як на моєму ліжку розвалилася величезна рись.

- Рись! Рись! - заверещала я, зіскакуючи з ліжка.

На мої крики збіглося кілька служниць.

- Ой, який красивий котик, - заворкувала одна. 

- А яка у нього шубка - сплеснула руками інша.

- А які красиві кісточки на вухах, - захоплювалася третя.

Вони що не нормальні, гадала я дивлячись на дівчат.

- А я тебе попереджав, що тут водяться ще й не такі жахіття. Моя нова форма в порівнянні з ними - це так як і висловилися служниці, милий ніжний котик.

- Гаразд котик, - гаркнула я подумки, мало не спалившись, бо хотілося як зазвичай говорити в голос. - Ти не прифігів, ти навіщо мене так налякав? Хотів бути котом, так потрібно було вибрати форму когось поменше розміром, наприклад: сіамських котів, мейн-кун, персидських та чи на крайній випадок канадського сфінкса. А по-друге, чому ти говориш в голос, не боїшся, що спалишся?