2. Краще солодка брехня, ніж гірка правда

Пробуджувлася я важко. Очі ніяк не хотіли відкриватися, повіки на них були мов свинцем налиті. Першим до мого слуху долетів стукіт дерев об шибку вікна. А слідом і дощ, за нею.

Погода зіпсувалася, подумала я, продовжуючи нерівний бій з сонливістю, яка так і намагалася, повернути мене в царство сну.

- Прокинулася?- запитав вчорашній голос.

- Майже, - відповів йому інший, старечий.

- Сильно постраждала від МПП?

- На перший погляд, ні, але ти знаєш як часом буває.

Що відповів на те вчорашній голос, не знаю, здається нічого, або так тихо, що я просто не почула.

- Що ти плануєш робити далі? - поцікавився старечий.

- Ще не знаю... важко зітхнув вчорашній, - перш за все потрібно їй усе пояснити, а тоді вже вирішу в яку сторону рухатися. Повідом як проснеться., - і він покинув кімнату, а я все ще не в стані була проснутися.

Допомогла мені в цьому служниця. Адже саме вона принесла для пана, що сидів біля мене, чай. І як так вийшло, що гарячий напій опинився на мені, ніхто з присутніх пояснити не зміг, проте я проснулася не тільки моментально, а й з набором ненайцензурніших слів в бік криворуких людей.

- Проснулася? - поцікавився щойноприбулий володар вчорашнього голосу, звертаючись ні то до мене, ні то до блідої мов стіна служниці, ні то до пана, що сидів і чатував на моє пробудження.

Ми відповіли синхронно, а саме кивком голови.

- От і чудово, - з нотками піднесення в голосі, промовив володар вчорашнього голосу. - Попрошу залишити нас наодинці.

Я й не зрозуміла, яким чином двом іншим особам вдалося так швидко зникнути, а мужчина, що хотів поговорити вже вказував присісти мені на ліжко, в той час як сам займав місце в кріслі, в якому, ще донедавна сидів інший спостерігач.

Я відмовилася і присіла на канапі, яка знаходилася в іншій зоні кімнати, пояснивши свій вибір тим, що ліжко, дякуючи двом відсутнім на даний час особам, мокре.

- Гаразд, неважливо, - відмахнувся він від мого пояснення. - Зараз маю до тебе більш важливу розмову. Може бути так, що в кінці цієї розмови ти зневірився не тільки в людях, але і в справедливості в цілому, проте дуже тебе попрошу, не перебивати мою розповідь, бо вона і так мені не легко дасться. Час від часу я буду зупинятися і питатиму чи маєш якісь питання. Якщо питань не буде я продовжуватиму з твого дозволу далі. - Мужчина впився в мене поглядом.

Я кивнула, тим паче, щоб зрозуміти що відбувається чи що йому від мене потрібно, іншого виходу як вислухати його не має.

- Твоє справжнє імя Аріна лі ВІА Дюдьї, ти моя донька.

Я тільки схилила голову набік, констатуючи про себе той факт, що гарячий чай викликав в мені куди більше емоцій, ніж дана інформація.

- Твоя мати загинула практично одразу після твого народження, а я був виставлений з того світу, дякуючи твоїй "милій" бабусі.

З того це якого, подумала я, десь на задвірках свідомості. А ще чим не догодила йому моя бабуся, адже вона дійсно мила та добра.

-  Проте і це на даний момент далеко не найважливіша інформація. Важливим є те, що через пережитий тобою стрес, як і через зраду такої дорогої для тебе людини, відкрилися твої вроджені здібності, я маю на увазі магічні здібності.

Слухаю і не розумію. Ні не так, значення слів я чудово розумію, тільки вони для мене нічого не означають.

- Проблема полягає в тому, що різка ініціація призвела до певних збоїв в твоєму емоційному стані, тому ти така...

- Відмороженна, - підказала я слово, яке не вдавалося знайти моєму, кому, батьку?

Він у відповідь кивнув, щоправда з дуже натягнутою усмішкою на губах.

Високий, красивий, дуже молодий мужчина, він ніяк не тягнув на батька такої дорослої мене. Проте дивлячись в його чорні мов найтемніша ніч очі, я розуміла чому моя мати втратила від нього голову.

- В мене для тебе є ще кілька новин, а також людей, з якими тобі варто познайомитися. І зважаючи на твій емоційний стан гадаю, краще не затягувати, а викласти все і одразу. 

Звісно подумала я, в такому внутрішньому опустінні я ні кричати, ні істерити не буду.

Тим часом новоспечений батько встав і відкрив двері. - Запрошую, вона готова, якщо так можна висловитися в даній ситуації.

В кімнату війшло кілька осіб. Вишикувалися. Двоє старших, мабуть сімейна пара, а за ними усі решта.

- Це мої батьки, - повідомив мене біологічний опікун, - тобто твої дідусь та бабуся.

Дідусем виявився той самий старший пан, що пролив на мене чай.

- Вона що геть не вихована?! - закотила очі мадам, - навіть в напівнепритомному стані істинні леді вміють висловити свою повагу старшим.

- Ви звісно маєте рацію, леді ВІА Дюдьї, та прошу прийняти до уваги, що дівчина в шоці, плюс емоційне виснаження зробили свою справу.

Погоджуюся з тим, що зробила моя бабця, в сенсі бабця, а не ось це ось, з моїм батьком. Якщо він такий підкаблучник, то в моєму житті йому точно немає місця.

- До нашого наступного візиту, навчи її хоч менш більш нормального кніксену і вчителів їй найми, а то дивлячись на неї відчуваю одне суцільне розчарування.

І мадам понеслася на вихід. Я на відміну від неї не відчувала нічого, мені було глибоко байдуже, тому ні прощатися, ні якось засмутитися її словами, мені навіть в голову не прийшло. 

А от дідусь був непоганим, не тільки шепнув мені на вухо, обіймаючи, все буде добре, не бери до голови, але й підморгнув на прощання.

Коли ж за новонабутими родичами закрилися двері, мені здалося чи слуги майже синхронно зітхнули з полегшенням.

- Не бери собі до голови, - різко змінивши тон з масляного до нормального, проговорив батько. Це не твоя рідна бабка, це моя мачуха. Але так як у неї з моїм батьком не було своїх власних дітей, то їй прийшлося взяти в сім'ю бастарда. Що ж до дідуся, то він звісно твій рідний. Якби у тебе з часом виникли питання чому дідусь не розведеться, а воно неодмінно виникне, знай: