Роздiл 11

Поліна

Після відходу викладача, інстинкт самозбереження просить про втечу. Прямо благає мене: біжи, Поліно, біжи на край Землі.

Ну я і біжу, речі підхопила і відразу до дверей. Однокурсники докоряють питаннями, чому це я зібралася прогулювати.

- Погано мені, - всім відразу відповідаю.

Не добре вже точно.

Варто уявити лютого звіра, Гліба Романовича, нічого не відчуваю тут хорошого.

У коридорі порожньо, кудись подівся.

Шанс є десь сховатися, а потім він охолоне ... Ох, де б ще бурю перечекати?

- Полю, почекай. Ти куди?

За мною вибігає Ніка. Для своєї втечі брати компанію не збиралася. Гинути так одній, ну і ховатися легше.

- Мені треба е-е-е ... у буфет, - ноги несуть мене без зупинки. - Жахливо голодна, сил немає терпіти.

- З тобою тоді буду, а то ти мене злякала на лекції, -  від Ніки не виходить відірватися, біжить за мною слідом, базікаючи на ходу. - Спочатку новий імідж Гліба мене спантеличив, потім ти, як заохала жалібно, я і зрозуміла...

- Здогадалася сама? - перебиваю її, не витримую.

- В сенсі здогадалася? Ти нервова, Гліб з синьою потилицею. А ти ж сьогодні повинна була сусідові помститися. Стривай, - вона зупиняється. - Пам'ятаю, що ти обирала між синьою фарбою і червоною. А Гліб на тебе завжди суворо дивиться, а тепер ось він…

- Давай все розповім у буфеті, все-все, Обіцяю тобі.

Ніка мовчки киває і далі поспішаємо уже разом.

Взагалі-то я хотіла тікати відразу з будівлі академії. Але передумала. Адже до закінчення лекції виклалач-сусід у буфет не прийде. А у мене під загрозою втрата подруги. Краще нехай дізнається від мене, якщо це допоможе.

- Ти піди нам замов попити, я зараз, - Ніка просить мене, відволікаючись на свій телефон.

Так, випити чого-небудь треба. Не знаю, як у Ніки, а у мене горло пересохло, хвилююся жахливо.

Повертаюся за стіл зі склянками соку.

Тільки сідаю, налаштовуючись на відвертість, як до нас підбігають ще дві спільниці моєї катастрофи.

- І що тут у вас? - Лера падає на стілець біля мене, вона ще нічого не зрозуміла, а вже в передчутті руки потирає.

- Дівчатка, ну це точно серйозно? У мене ж висохнуть шари, а там за завданням потрібно побільше відтінків, -  Ганна ось радіти не поспішає. Ніка говорила, що вона одна з кращих студенток в академії, дуже старанна.

- Ганно, ну не парся ти. Цікаво ж - що сталося, - Лера відмахується від подруги і крутить головою, то на мене, то на Ніку.

Ми з однокурсницею переглядаємося.

Ох, доведеться зізнаватися при всіх. Напевно, так навіть краще. Помічаю по Ніці, що вона майже здогадалася, близька до розгадки точно. Насупилася задумливо.

- Поля зробила відповідь сусідові, - Ніка киває на мене.

- Так круто ж! Можна привітати? - Лера радісно підстрибує на стільці. - Ти все встигла для нахаби підготувати? Килимок і масло спрацювали? Щоб йому снилася червона фарба!

Кажу, що слідувала за інструкцією. Ми ж продумали кожен крок нахабного сусіда. Мені залишалося все купити, Лера підказала, де. Потім вийти за п'ять хвилин до нього, швидко впоратися і перевірити результат біля ліфта. Спільна поїздка у план не входила.

- Я взяла синю, вона одна була у тому магазині, - уточнюю про вибір кольору.

- І що? У нього вся спина тепер синя? - хіхікає Ганна.

- Це ви заладили про спину, я пропонувала волосся, - ображено хмикає Лерка. - Походив би з яскравою зачіскою - надовго запам'ятав б.

Насправді, вийшло інакше, ніж я задумала.

Лера наполягала на волоссі. Ніка з Ганною вирішили, що для першого разу досить і спини. Я теж головою ризикувати не хотіла. Особливо своєю.

- Вийшло все відразу, - дивую дівчаток. - У мене ж немає досвіду у подібних відповідях. У моєму селі питання вирішується простіше. Беру на прогулянку найбільшого баранчика, і ми разом проганяємо, кого бачити не раді. Потім довго вони на шляху не трапляються. А тут я розгубилася. Кожну секунду боялася, що сусід вийде раніше.

- І що? - Ніка квапить мене.

- Фарбу-гель з уповільненим ефектом фарбування полила на стіну начебто правильно. Але щось пішло не так. На спину йому потрапило і на потилицю, тепер він весь синій.

Лера на весь буфет кричить «Ура!», Ганна ближче до реальності – «Упс» говорить.

- Отже, все-таки Гліб? - одна Ніка сторопіла, відкинувшись на спинку стільця.

Лера з Ганною разом вимагають пояснити, хто цей Гліб, кому ми подаруночок зробили.

- Дівчатка, якщо ви будете не за мене, то я зрозумію, -  Ех, настав час зізнаватися: -  я нічого не вигадувала. З сусідом все так і відбувалося з першого дня. Але ... він виявився потім моїм викладом.

- І одним з компанії наших хлопців, - за мене закінчує Ніка.

- Щось не віриться. Ви точно про нашого Гліба?

- Це не жарт? Гліб тепер з синьою потилицею?

Лера з Ганною перепитують у шоці. Більше не вітають з відповідкою.

- Так, і я тут сховаюся, потім втечу, - важко зітхаю, майже приречено.

Я вже розповідала дівчаткам про сутички з сусідом. Тепер змогла доповнити, називаючи ім'я Марго і хто вона така в академії. Здається, більше розповідати нічого.

Збираюся йти. Попрощаюся.

Дівчатка мене зупиняють.

- Полю, ну і куди ти? Твоя втеча вийде близько до сусіда, - нагадує Ніка без осуду. - Але ти ж не винна, що ми його знаємо. Мій Дан теж не був подарунком.

- Можна я про Костю промовчу? Це я на ньому у відповідях стала майстром, - хвалиться Лера, найжвавіша з нас.

- Знаєте, Гліб мені все ж здавався найправильнішим, незворушним - задумливо описує мою загрозу Ганна. - Але навіщо Полі все вигадувати? Ось щодо Марго, я точно вірю. Свят про неї розповідав, яка це зарозуміла стерво. Добре, що не вона викладач у нашій групі.

Дівчатка приходять до висновку, що з Глібом вони по сусідству не жили. А раптом він хороший скрізь, а для сусідів саме зло?