Роздiл 7

Поліна

На живопису займаємо з Нікою поруч місця. Посуваю до неї ближче мольберт, щоб ніхто інший не вліз. Найбільше тут мені хочеться тільки з Нікою спілкуватися, вона найдобріша і розуміє мене, бо теж приїхала з маленького містечка.

Проблема у моєму сусіді все ж стоїть між нами. Я ж так і не зважилася ще розповісти, що той нахабний гад -  хороший друг її нареченого, Уважний, розумний і рідкісної душі людина. Це він для Ніки такий. Для мене сусід все той же гад, нахаба і найгірший викладач.

- Поля, а що там з твоїм сусідом? Як ваш ранок минув? - Ніка смикає мене, коли я вже все підготувала до початку заняття.

- Ой, краще не питай, - закочую очі до стелі. - Парасольку через нього зламала. Нові збитки тільки!

- От козел, - обурюється вона, таким чином висловлюючи свою підтримку. - Так просто не здавайся, треба і йому щось влаштувати. Треба ж, який попався черствий і злісний сусід.

Знала б Ніка ім'я його, могла і не мені поспівчувати. Поки мені здається, що з Глібом вона знайома довше, і буде на його боці. Ну а мені, крім Ніки, поскаржитися нікому. Для батьків і тітки по телефонному зв'язку у мене взагалі немає проблем. Дуже самостійною хочу для них виглядати.

Приховувати довго ім'я сусіда буде неправильно. Я розумію це. Та й Ніка образиться, що я ось так затягувала з правдою. Вже не кажучи, що сам чудовий Гліб проговориться про мене своїм близьким друзям.

- Полю, а давай я попрошу свого хлопця Дана тобі допомогти? - несподівано пропонує Ніка.

У мене пачка з фарбами випала з рук. Довелося лізти збирати.

- Ні, не варто. Дякую за допомогу, але якось сама розберуся, - бурмочу, збираю баночки з фарбами і добре, що Ніка не бачить моїх ошелешених очей.

- Ну що ти все сама? Я теж побувала на твоєму місці, коли вперше приїхала у місто. Гадаєш, я б впоралася одна?

- Звичайно, ти ж така, така ... - і слів підібрати не можу. Однокурсниця мені здається впевненою, веселою, таким простіше, по-моєму.

- Про що б ти не думала, все не про мене - з легкістю Ніка відбиває мої варіанти. - Я теж не хотіла засмучувати рідню, багато приховувала. На перших порах боялася всього, чудила, наївність залишилася, але вже трохи поменше. Коротше, мені допомогли, і я тебе у біді не кину.

- Ой-й, - я лякаюся.

Не очікувала від Ніки такого напору.

Однокурсниця посувається ближче і шепоче змовницьки:

- Ми підлаштуємо твоєму сусідові пастку. І нехай зрозуміє, що з тобою не можна зв'язуватися. Не хвилюйся ні про що. Все-все продумаємо!

І як тут не хвилюватися? У мене і так іспит під загрозою!

Пора зізнаватися, вже точно пора.

- Ніка, знаєш, я тобі ще не все розповіла про…

Перериваюся при вигляді нашого викладача з живопису. Це перше практичне заняття, тільки повинні познайомитися.

Але щоб мене, твою ж у дрімучий ліс, особисто мені знайомитися точно не треба.

У нашу групу входить вона, Марго, або як там її, діваха сусіда, коротше.

Пригинаюся за мольбертом. Очевидно, надовго не сховаюся. Хоча б пересиджую вступну інформацію, як викладача звуть і вимоги до її найважливішого предмету. Несе себе важливо вже точно, ніяких загравань немає зі студентами.

Визираю тихенько.

Марго тримає у руці знайоме яблуко. Вчора у супермаркеті купувала цілий пакет, щоб з собою брати погризти на навчанні. Пам'ятаю, кому його давала…

- Ну він точно козел, - виривається пошепки з мене.

- Ти про кого? - тут же Ніка штовхає мене у плече.

- Та я про своє, неважливо. Краще скажи, тобі це яблуко нічого не нагадує? - очима показую у напрямку руки нашого злісного викладача.

- Таке, як і ти приносила. Могла теж купити або Гліб пригостив. Пам'ятаєш, я говорила, що він добрий?

Ууу ... пристріліть мене!

Однокурсниця у всьому тільки хороше знаходить.

Наше перешіптування привертає увагу викладача. Зиркнула Марго на мене, а це не віщувало нічого хорошого. Тільки глянула, а мені вже облитися святою водою захотілося.

- Сьогодні ми будемо писати з натури і почнемо, ось з цього яблука, - Марго піднімає рум'яний фрукт догори. - Мене колега пригостив, а я вам залишу на час заняття. У кінці покажете свої роботи.

Ставить моє ж яблуко на стіл, і бере журнал для переклички.

У мене в руках навіть олівець затремтів. А ні, це мої пальці лаються. Прошу себе заспокоїтися.

Ну і нехай пригостив, ну і нехай він козел. Але не мій же, чого я засмутилася? Напевно, все-таки через Марго. Жахливо дратує білявка. З нею б я навіть заради Ніки не поділилася.

На відміну від моїх однокурсників, я-то знаю, на що вона буває здатна. Сумку зі сходів кидала, наступного разу і мене туди скине.

Ну ні вже. Я буду напоготові і відбиватися.

- У вас крива композиція. Все переробляйте, - у вуха врізається зарозумілий голос Марго.

Я і не помітила, як вона встала у мене за спиною, обходячи всіх студентів по черзі.

Міняю лист і починаю заново. Глянула попереду, там дійсно криво. У мене ж всі виміри були з урахуванням полотна.

У кінці заняття отримую від неї сухе «Старайся краще», але це ж і Ніка поруч стояла. Інакше б у мене ще прилетіло кілька погроз.

Нове завдання тепер для мене - не посивіти до кінця навчання, якщо взагалі дадуть тут довчитися. Важке життя у мегаполісі, ох, як нервує.

По дорозі додому згадую приємний бік життя. Що я все думаю про всіляких викладачів, здалися вони мені. Так забили голову, що я мало не забула про те, що і везіння багато.

Тітка мене порадувала по телефону, що у неї оплачений в елітному будинку на цілий рік басейн, спа-центр і зал для тренувань.

Купальник я з собою взяла. Плавати вмію. Полюбляю попірнати. Ось там я і забуду про проблеми. Занурюся у релакс, як кажуть мої однокурсниці між собою.

Радію райському місцю. Закриваю ліве око, щоб двері сусіда пропустити. Біжу до себе. На швидку руку варю легкий супчик. Читаю конспекти, щоб зі спокійною душею піти потім у релакс. Приймаю душ, одягаю купальник.