Роздiл 4

Поліна

У мене в голові не вкладається, як цей Гліб скрізь мене переслідує. А я ж сподівалася, що він не завадить моєму веселому життю у мегаполісі. Ну чому він тут? Хто його пустив?

Бурчу собі під ніс і все нижче сповзаю. Практично вже під столом.

- Ура! Гліб! Він з нами, як же я на це чекала!

Моя нова знайома Ніка закінчила говорити по телефону і радіє незрозуміло чому. Їй нудно радіти одній, і вона хапає мене за плече. Смикає. Хоче допомогти мене витягнути.

- Поля, Поля, ти чого там? У нас буде найкращий викладач з архітектури! Мені ще з ранку наречений сказав, що скоро побачу сюрприз. І ось він! Уявляєш?

Еге ж, уявила. Води тепер хочу. Втопитися від щастя.

- І наречений твій знає його? - не вилазжу, з-під столу цікавлюся.

- Еге ж, вони зі школи дружать - сяє посмішкою щасливиця.

Я ж Ніку вважала нормальною. З нею весело, вона кумедна і добра. Думала, що подругу знайшла. Ну їй не говорила про це. Можливо, з її товариським характером у неї повно друзів. Але у мене-то у цьому місті поки вона одна.

І ось... Ніка теж фанатка мого сусіда. Просто капець, що діється. Ще й її наречений його знає, сюрпризи такі готує.

Ну а що мені ще думати? В моїх очах гірше бабія немає, ніж зарозумілий сусід з популярністю серед жіночої статі.

Чую голос сусіда і здригаюся. Плечі пригинаю нижче.

- Мене звати Гліб Романович Звягін. Я зможу вам не тільки давати основи, а й підказувати секрети з практики. У мене такого накопичилося вже предостатньо.

Знову захоплені ахи, охи. Дівчата попливли.

А Ніка навіть у долоні заплескала.

Ми сидимо на середньому ряду і не біля проходу. Та-ак... а якщо я равликом проберуся до виходу? Прикриюся чим-небудь, та хоч рюкзак на голову одягну. Але окатий сусід-викладач засіче мій тубус. Я його з ранку з ним два рази вже познайомила.

Ох, що робити? Куди ховатися? Мені рік ще ходити на його лекції, не кажучи вже про життя з цією пишністю на одному поверсі.

- Для початку проведемо перекличку, так і познайомимося ближче - привітно пропонує гад.

І пішли прізвища на букву «А», я трясуся все сильніше, сильніше…

- Горська Поліна, - називає викладач, додаючи: - щось таке знайоме…

- Є! Вона тут! - вигукує Ніка, смикаючи мене підніматися.

Зрадниця.

- Поліно, ми чекаємо, - викладач теж квапить.

Якщо не вилізу, то зовсім зганьблюся. Мені ще потрібно з однокурсниками потім якось спілкуватися. Так себе і змушую здатися на очі, тому, з ким збиралася ніколи не спілкуватися.

- Я тут, - стримано вимовляю. Ну не тріпочу від щастя точно.

Зустрічаюся з глузливим поглядом сусіда. Гадаю, вовк би так само зустрів вівцю у своєму лігві. Тут у Гліба багато переваг, на відміну від бідної мене.

- Щасти у навчанні, Горська Поліно - бажає він мені, смакуючи перемогу.

- Бачиш? Гліб хороший. Він побажав тобі щастя, - Ніка вітає мене, до вух посміхаючись.

- Д-дуже приємно - ледве видавлюю з себе.

Нехай моя однокурсниця, що хоче, те й каже. Але я тільки на вигляд простушка. У нас у селищі такі пристрасті вирують, такі розборки за кожного приїжджого туриста. Коледж мені теж допоміг дізнатися краще життя. Там у мене з'явилася подруга, яка була віддалено на Ніку схожа. І як тільки я сподобалася старшокурснику, вона бігом зрадила мене і підставила. Тепер вони разом пасуть овець, а я тут, підкорюю крутий мегаполіс.

Так ось, я можу відрізнити, як бажають щастя. Щиро і просто від душі. Або так, що тобі кришка, Поліно. Без удачі, ти не здаси іспит у Гліба. У моєму випадку, другий варіант. На розбитому татовому компасі можу у цьому заприсягтися.

Велика частина захоплюючої лекції проноситься повз мене. Під столом загинаю пальці, у чому я встигла такому провинитися. Може, нічого такого?

Хоча ні, все-таки сусідові-викладачу телефон пошкодила. Вигнала з ліфта. І як тепер дійшло - забрала його таксі. Він гнався не за мною і реально спізнювався. Ми поспішали в одне місце. Ну звідки я могла це знати?!

Ось чесно, під столом мені сиділося комфортніше.

***

Гліб

Для першого дня в якості викладача, підготував для студентів цікаві відомості. Показував слайди з найвідомішими архітектурними пам'ятками з різних країн. Підбивав ставити питання, намагався зробити атмосферу невимушеною. Сам же був студентом і знаю, як на нудній лекції висидіти до перерви.

Весь третій курс захопився моєю лекцією. Я радів всередині себе. Даремно друзі ржали, коли я після аспірантури повідомив про своє бажання спробувати себе на місці викладача. Можу ж, коли захочу! Так, я задоволений собою.

Хоч ця робота у мене на півставки, і доведеться поєднувати з посадою начальника архітектурного підрозділу у будівельній компанії. Все одно я повинен був спробувати. Ректор сам мене вмовляв, я ж аспірантуру здав краще за всіх.

І тільки одна зараза сиділа на моїй лекції, ніби її покликали на похорон. Поліна Горська, вона ж дикунка, сусідка на мою голову. Спочатку забруднила варенням мене, потім мої двері. Ще вона злодійка чужих таксі. Тубус в її руках стає холодною зброєю.

Найгіршого ранку я просто не пам'ятаю. Із запізненням приїхало інше таксі, застрягло у заторах. Потім поломка трапилася. Мені довелося бігти на метро, а я ж там не був сто років. Ну і ... запізнився на ранкове засідання у ректора. За це і отримав.

Все через неї, дрібної зарази!

Краєм ока спостерігаю за шкідливою племінницею своєї сусідки по поверху. Вона сурмить брови, невдоволено поглядаючи у мій бік. Постійно поправляє хвіст темного волосся шоколадного кольору. Нервово метушиться, побоюється. Правильно, бійся мене!

Мені вчора запам'яталася Поліна насиченим ароматом вишні, мої двері це теж запам'ятали. Здавалося б, дівчина мала, мені по плече, але як примудрилася вибити з рук папку з телефоном? У тренажерному залі я піднімаю залізо вагою у три Поліни і більше.